Читати книгу - "Вільні стосунки з босом, Ольга Вісмут"

— Я не можу. У мене сім’я. Сестра, маленька дитина, — бачу, як він хмуриться. — Точніше, дитина моєї сестри, мій племінник.

А то ще подумає, що я лінива матір, яка залишається після роботи, тільки щоб не повертатися додому.

— Так, знаю, що люди мають жити для себе й робити тільки те, щоб їм було добре. Але вони моя сім’я, які б помилки вони не робили.

Хотілося додати, що я теж хочу зробити помилку. Тому що я готова на все, аби від мене відчепився Костик.

— Це егоїзм — робити все тільки для себе. Але проблема в тому, що розчиняючись в інших людях, ти втрачаєш власне життя, — відповідає Зимнєв і повертається на місце.

— Отже, я все ніяк не можу знайти баланс, — сумно усміхаюся чи то собі, чи то йому.

Зимнєв мовчить. Ну й добре.

***

Наступного дня до вибору білизни я підійшла максимально відповідально й замість потворних трусиків у горошок одягнула мереживні стрінги. А що? І самій приємно, і Зимнєв буде дивитися на красу. Якщо наше «лікування» продовжиться в такому ж режимі. 

Я не соромилася свого тіла. Так, мені фітнес не зашкодив би, але і щоб усе зовсім запущено теж не було.

Синці над ниточкою стрінгів зблідли. Думаю, ще зо два дні, і зовсім зійдуть. Ось тільки крім них синіють позначки після уколів.

Другий предмет гардероба, який я одягаю зверху — світлі брюки. Хоча яка різниця, у якому одязі оголяти зад перед босом?

З нетерпінням чекаю, коли комутатор вибухне голосом боса і я зможу увійти в кабінет. Навіть нафарбувалася з цього приводу трохи яскравіше, ніж зазвичай. Треба все-таки зважитися й попросити в нього гроші. Костик учора знову нагадав про себе. Довів Настю до сліз. Мені вже так і кортить відірвати йому якесь місце. А може… може, замість того, щоб просити гроші в Зимнєва, я попрошу захистити нас? Точніше, допомогти зі складанням судової претензії. Хоча хто я йому? Усього лише помічниця, яка зараз є на робочому місці, а завтра її замінить інша. Або взагалі повернеться з декрету попередня помічниця. Та й не буде людина, яка з нуля побудувала компанію, роздавати гроші направо й наліво.

— Софіє, — лунає його голос.

Хвиля збудження охоплює моє тіло. Підіймаюся на тремтячих ногах. Чи то від передчуття, чи то від того, що я наважуюся. Так, сьогодні я все йому скажу. Точно-точно.

— Вадиме Сергійовичу, — заходжу в кабінет.

Ще до цього зачинила двері до приймальні на ключ. Про всяк випадок.

Бос киває на диван, продовжуючи щось друкувати на комп’ютері.

Лягаю на живіт, злегка приспускаючи штани. Трохи більше, ніж зазвичай. Не знаю чому. Списую це все на те, що хочу показати босові те місце, у якому опинилася, у повній красі.

Чую, як рветься паковання. Чую його важкі кроки. Пальці торкаються попереку, а мене ніби пронизує струмом.

— Не смикайтесь, — говорить він хрипко.

Стискаю оббивку дивана і мружусь. І знову болючий укол. Стогну голосніше, ніж зазвичай. Але миттю замовкаю, відчуваючи, як по моїй попі ковзає рука. Чоловічі тверді пальці ковзають трохи нижче, зачіпаючи смужку стрінгів.

Я ніби забуваю, як дихати, насолоджуючись дотиками Зимнєва. Злегка розсовую ноги, мружачись від того, як тканина з характерним звуком проходиться оббивкою.

Тільки б він не звертав уваги на цей звук, тільки б не припинив торкатися.

Внизу живота стало волого і важко. Зимнєв провів своїми пальцями лінію на одній півкулі, а потім ковзнув туди, нижче.

Важко видихаю, коли його палець торкається вологих складочок. Божевілля, нереальність. Не можу до ладу дихати. Це точно зі мною відбувається? Це точно з тим босом, який говорив, що ніколи й ні з ким? І головне — я йому дозволяю. А якщо він мене звільнить?

І не встигаю обдумати цю думку, як у мене проникає один його палець.

Я видихаю.

— О Боже, — не витримую я.

Особливо тоді, коли він рухається в мені. Я не дивлюся на Зимнєва. Мені хочеться в цю мить уникнути його погляду, але цікавість бере гору. Особливо, коли він зачіпає всередині якусь точку.

Переводжу погляд на нього. Він стоїть до мене боком. Його чоло вкрите потом, очі гарячково дивляться на мою попу, поки я звиваюся. Штани відстовбурчені. Він ніби сам не вірить у те, що робить. Він як вулкан, який почав вивергатися ні з того ні з сього. Хоча до цього був суцільним холодильником.