Читати книгу - "Вільні стосунки з босом, Ольга Вісмут"

Божевілля, шаленство. Це точно я? Софія Метельська, яка кілька хвилин тому звивалася під жорсткими пальцями боса. Я не пам’ятаю, як підвелася, коли все закінчилося. Підтягнула штани, застібаючи їх, і поправила зім’яте волосся.

Ми не дивимося одне на одного, а в повітрі ширяє запах збудження.

— Тобі потрібно полежати, — хрипко відгукується Зимнєв.

— Та все нормально. Спина не так болить, — відповідаю, відчуваючи, що ось там внизу добряче так горить від його дотиків.

І навіть задоволення, подароване його жорсткими пальцями, ще не минуло. І що я йому після цього скажу? Дайте мені, будь ласка, величезну суму грошей за те, що ваші пальці побували в мені? Ще чого, залишилося тільки опуститися до продажу власного тіла.

Але гроші потрібні… Ні, все-таки в суд підемо. Ну його, цього шантажиста.

До кінця робочого дня ми з Зимнєвим вдаємо, що одне одного не знаємо, точніше, що між нами не сталося його пальців всередині мене.

Навіть додому мене відвіз сьогодні його водій. Тільки б Зимнєв не намислив собі всякого й не звільнив мене.

— Соне! — чую сестру, що кличе мене десь збоку, від під’їзду.

Повертаю голову, помічаю її в компанії Костика, вони стоять біля його автомобіля.

Нервово ковтаю.

— Насте, — підходжу до них, відчуваючи липкий страх, що розповзається тілом.

— Красуне, — на обличчі Костика розпливається усмішка.

Схоже, він сестру мою сьогодні возив кудись. Он вона перелякана стоїть, пальці стискає. І дивиться так зацьковано.

— Що сталося? — запитую.

— Твоя сестра внесла половину суми.

Я округленими очима дивлюся на неї. Звідки вона гроші взяла?

— Мені потрібна решта суми. Завтра ж. Буду чекати у дворі, — він киває мені й сідає у свій автомобіль.

Дивлюся на Настю, яка переминається з ноги на ногу.

— На-асть, — тягну її ім’я.

— Я кредит узяла.

А-а! Як їй взагалі дали кредит?

— Я тебе поручителем зробила. Сказала, що спільно із сестрою буду кредит повертати.

— Так же не можна!

— Не знаю, вони дали.

Боже, коли ж це все закінчиться?

Настя дріботить за мною додому. І тут я розумію, що втомилася. Втомилася від усього цього. Я розплачуюсь за проблеми сестри, в той час сама майже не маю грошей. Сестра розбила автомобіль — їй і розв’язувати проблеми свої, але ні. Я ж впрягаюся, сама не знаючи навіщо.

Усе, фініта ля комедія. Завтра я маю поговорити з Зимнєвим. Ось оплачу цей борг і все. Посаджу сестру на ланцюг, і нехай вдома сидить.

— Я роботу знайшла, — видає сестра, коли я вже готуюся до сну.

Я скептично дивлюся на неї. Моя сестра й робота?

— А Єгорка? — уточнюю.

— Із сусідкою домовилася. Я касиркою влаштувалася, — натхненно розповідає сестра, ніби ми п’ять хвилин тому не бачилися з Костиком.

Кожна зустріч із ним спричиняє в мені липкий страх, що він колись схопить нас і відвезе кудись до своїх дружків, як і обіцяв.

— І сусідка буде безкоштовно сидіти з дитиною?

— Чому безкоштовно? За гроші. Я їй буду частину віддавати, частину витрачати на себе і Єгорку.

— А кредит?

— А кредит ти виплатиш. І завтра ще один доведеться взяти. Сонь, ну, будь ласка, допоможи. Тільки один раз і все. Чесно-чесно. Я більше не буду. Обіцяю. Со-о-онь, — ниє Настя.

Вона дурепа специфічний підвид? Або дурепа, що прикидається. Вона ще б татові сказала кредит брати.

— Просто піди з очей моїх геть.

Я стогну занадто голосно, намагаючись не жбурнути в сестру подушкою або чимось важчим. Може, знайти другу роботу? Вдень на Зимнєва, а вночі ще щось. Або якийсь фріланс, який я можу виконувати просто на роботі. Ага, тільки не дай боже, Зимнєв застукає, і все. Тоді вже простіше буде піти повією на трасу.

— Я вечерю приготувала, — каже Настя. — Все як ти любиш.

— Я на дієті.

Настя миттю зникає з моєї кімнати.

Для заспокоєння нервів знову втуплююся в телефон. Тепер фотки Зимнєва виглядають під зовсім іншим кутом. Я помічаю, які в нього гарні пальці, а низ живота відгукується солодкою знемогою на спогади.

Я знову мокра, знову хочу відчути його там — і не тільки пальцями. Що зі мною відбувається? Ніколи не поводилася, як хтива самка. Може, хоч це додасть мені сил?