Читати книгу - "Дим"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дим" автора Володимир Худенко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 31 32 33 ... 84
Перейти на сторінку:
– Ішла Божа Мати калину ламати,

А назустріч Ісус Христос:

«Не йди, Божа Мати, калину ламати,

А йди, Божа Мати, рабі Божій Ірині рану шовковою ниткою зашивати,

Кров замовляти».

Поможи, Господи!

Ірина запевняла тоді, що кров на очах перестала іти, хоча Антон і не вірив, хіба мо’ вона сама собі навіяла, що те шептання помагає. Ото після того він і шептав їй декілька разів на кров, а пару разів і на пристріт. Навіть сам став трошки вірити, що воно помагає, бо й собі став інколи шептати. І наче навіть помітив, що чим більше шепчеш, тим дужче помагає. Хоча все одно й досі до кінця не вірив, так ото – напівжартома. А баба ж Маня так і казала, що чим більше шепчеш, тим дужче «сили набираєшся», лишень застерігала не шептати кому попало, бо все, мовляв, пропаде.

Ото і зашепотів він сам до себе тихенько, лиш ворушачи губами, в майже безлюдній залі очікування Брянського вокзалу:

– Пристріту, пристріту,

Чи чоловічий, чи жіночий,

Чи парубочий, чи дівочий,

Чи панський, чи міщанський,

Чи попівський, чи дяківський,

Чи вітряний, чи сонцевий,

Чи подуманий, чи погаданий,

Чи запущений, чи занехаяний,

Я тебе викликаю, визволяю,

З твого хребта, з твого поперека-живота,

З твоїх почок,

Ручок,

Плечей,

З темно-сірих очей,

З буйної голови,

Темно-русої коси.

Тут тобі не стоять,

Жовтої кості не ламать,

Білого тіла не сушить,

Для серденька не тошнить.

Йди собі на очерета,

На болота,

На густі лози,

На тихі води.

І скоро зачав позіхати сам, сильно позіхати.

– Ну що, шептуне? – спиталась Ірина.

– Брешеш на Максимовича, – одповів Антон. – На дівочий позіхається.

– Та ну?

Так воно й працювало. Хто зурочив – на такий пристріт і позіхалося. В усякому – мало так бути.

– І хто ж то? – задумалась Ірина.

– Мабуть, провідниця, – хитнув Антон головою. – Позаздрила оцій красунечці писаній, – він поворушив її волосся.

1 ... 31 32 33 ... 84
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дим», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дим"