Читати книгу - "Будь зі мною, Анна Пахомова"

І, ці соски, які так чітко проступили під тканиною, твердіючи.  Бляха! Жидкін же бачить те саме! Думка про це вдарила Волкову в голову, як удар кулаком в скроню. Авжеж Дмитро теж бачить як червоніє під його поглядом Віра, як  тирчать безсоромно в різні боки під тонкою тканиною її гострі груди. Вона що взагалі ліфчик не носить? Антон розізлився, готовий витурити партнера з приймальні геть. Подалі, аби тільки він не дивився на Віру.

- Ввімкніть на Бога кондиціонер! Холод собачий! – геть не привітно буркнув Волков, проходячи повз стійку рецепшину. – Ходімо, Дмитре.

 Жидкін посміхнувся розгубленій Вірі, і проходячи повз навіть підморгнув. Але дівчина не була здатна сприймати його загравання адекватно. Та він здається після вчорашнього дня почував себе цілком впевнено.

Жидкін більше не запрошував Віру в кафе. Він з хазяйським видом нагадав кому саме дівчина завдячує роботою.

- Сподіваюсь, коли прийде час ти зробиш правильний вибір, - заявив Дмитро Валентинович.

Віра кивнула. Кортіло відшити фінансового директора, розставити відразу всі крапки над «і», але навряд чи Антону Павловичу б сподобалось, що вона влаштовує конфлікти на робочому місці, тому Віра вирішила поки промовчати. А ось вже як повернеться в прийомну до Жидкіна, тоді і окреслить власні кордони. І нехай Дмитро Валентинович тоді вирішує сам – потрібна йому цнотлива помічниця, чи ця вакансія створена не для того.

- Чим більше на неї дивлюсь, тим більше не розумію, що ти  в ній знайшов, - зайшовши в кабінет до Антона заговорив Жидкін. Антон скрипнув зубами. Ще цього не вистачало – обговорювати свої смаки і уподобання з Дмитром.

- Ну і от і чудово, що вона виявилась не в твоєму смаку, - рівним тоном сказав Антон. – Може хоч тепер зосередишся на роботі.

- Так, так про роботу, - Дмитро дістав із папки синюватий документ. – Ось це передай юристу. Це я вчора був у нотаріуса, і написав заяву про вихід з складу засновників. Олежка дуже здивувався, коли я учора до нього зайшов. А я  розчарувався, що ти нічого не сказав бухгалтерам. Там знаєш скільки їм роботи?

- То ти серйозно вирішив вийти? – перепитав Антон. Не поспішаючи брати в руки папірець від Дмитра. – І добре все обдумав?

- Я тільки й чую «Волков те, Волков се», всі вважають тебе мегакрутим бізнесменом, забуваючи, що заслуга Діми Жидкіна в розвитку «Спецбуду» не менша, - Жидкін відійшов до вікна. Повернувся до Антона спиною, так ніби щось пояснювати колишньому другу йому було важко, дивлячись в очі. – Я хочу вийти з тіні.

Фінансовому директору і справді вже в печінках сиділо, що всі відводять йому другі ролі. Здавалось, його заслуги несправедливо принижують. Амбіції Дмитра шукали виходу, і ніяк не знаходили.

- Це фінансове самогубство, - похитав головою Антон. Та Жидкін цього жесту не бачив.

- Бач, навіть ти в мене не віриш! – Дмитро повернувся до столу і зло припечатав долонею папір до столу. – Готуй Протокол загальних зборів засновників! Я виходжу.

І більше нічого не кажучи вийшов геть з кабінету.