Читати книгу - "Спомини"

на Золочівщині, проводив активну місіонерську та просвітницьку роботу. З 1944 р. переслідувався радянською владою. У 1946 p., щоб уникнути арешту, виїхав у Рясне, але вже в 1947 р. був заарештований і в 1948 р. засуджений на вісім років таборів. Заслання відбував у таборах Кемеровської, Омської та Карагандинської областей. Після звільнення у 1956 р. залишився в Казахстані. У 1957 р. був реабілітований і повернувся в Західну Україну, але ненадовго. Відвідавши митрополита Йосифа Сліпого в 1957 р. у Маклакові та отримавши від нього призначення на адміністората Казахстану, Зарицький розпочав активну місіонерську діяльність на Уралі, в Поволжі та Казахстані. Під час однієї з місійних подорожей у 1960 р. він був виписаний із свого місця проживання в Омську, а в 1962 р. заарештований у Караганді і засуджений за бродяжництво на два роки. Ув’язнення відбував у поселенні Долинка Карагандинської обл., де й помер у тюремній лікарні 30 жовтня 1963 р. Беатифікований 27 червня 2001 р. папою Іваном Павлом II.(обратно) 889

Мабуть, митрополит мав тут на увазі священика Петра Пересипкіна, але той помер не в Караганді, а в Москві. Можна припускати, що Йосиф Сліпий знав про факт смерти Пересипкіна, але не був обізнаний з деталями і припускав, що коли Пересипкін працював у Казахстані, то мав би там і померти. Петро Пересипкін (відомий теж як Петро Радванський, Piotr Radwański, 1899–1955) — поляк, священик-маріянин, народився на Підляшші (батько — росіянин, мати — полька). По закінченні гімназії два роки навчався в Саратовському університеті, в 1921 р. приїхав до Варшави, був прийнятий до Католицької Церкви. В 1922 р. вступив до Товариства Ісуса, в 1923 р. перейшов до Згромадження отців-маріян. Був направлений до Риму — навчався в Папському Григоріянському університеті (з 1925), але студії не закінчив. Згодом працював у східному обряді на Підляшші, в 1928–1929 pp. навчався в Папській східній семінарії в Дубні. У 1931 р. був висвячений митрополитом Андреєм Шептицьким, за деякими даними, мав узяти участь у проекті заснування чину “чорних домініканців” східного обряду в Україні. Душпастирював у с. Словіта Перемишлянського повіту (1932–1933), потім навчався у Варшаві, опісля служив у с. Барилів на Радехівщині (1933–1943), а з 1943 — у с. Трудовач на Золочівщині та в с. Миропіль на Житомирщині. Після закриття більшовиками костелу в Мирополі проживав у Зборові. У 1952 р. був заарештований за розповсюдження молитовників та “антирадянської літератури” і засуджений на 25 років таборів. Покарання відбував у таборах Воркути, а в 1955 р. був переведений у Мінеральний табір (селище Інта, Комі АРСР), звідки його вивезли в Москву на операцію. Під час операції на серці помер, точна дата смерти невідома. Див.: Архів УСБУ у Львівській обл., спр. П-26995; Józef Szymański. Kościół Katolicki па Podolu. Obwód Winnicki, 1941–1964. Lublin 2003, c. 308–310 (дані з особової справи в архіві отців-маріян у Римі).

(обратно) 890

Йосиф Кучинський (Józef Kuczyński, 1904–1982) — польський римо-католицький священик. Про нього див. “Спомини”, прим. 404 [у електронній версії — прим. 596. — Прим. верстальника].

(обратно) 891

Йосафат Федорик (1897–1979) — єпископ УГКЦ, родом з Ярослава. У 1921 р. вступив до ЧСВВ, у 1928 p., після завершення докторських студій у Римі, висвячений на священика. До 1945 р. душпастирював та викладав у Добромилі, Кристинополі, Городлі, Лаврові, Перемишлі, Холмі, Золочеві. У 1945 р. заарештований у Золочеві, засуджений на шість років таборів, однак у 1947 р. вирок скасували. Після звільнення повернувся до Золочева і далі душпастирював підпільно, за що був удруге заарештований у 1952 р. і засуджений на 25 років таборів. У 1956 р. термін ув’язнення зменшили до 10 p., у 1960 р. був звільнений. У 1961 р. Йосиф Сліпий призначив о. Федорика адміністратором Середньої Азії з осідком у м. Фрунзе (Киргизька РСР). Оселився у свого родича в м. Новокузнецьк (Кемеровська обл.) і звідти виїжджав до Караганди, Фрунзе та інших міст Середньої Азії. Єпископські свячення отримав у 1964 р. з рук єпископа Олександра Хіри. Наприкінці 1960-х pp. повернувся до Трускавця, залишивши свій екзархат під опікою єпископа Хіри. Його активна діяльність в Україні спричинила певні тертя в підпільній УГКЦ. Зокрема, в 1974 р. він без узгодження з церковною владою висвятив о. Павла Василика на єпископа Станиславівського на місце заарештованого єпископа Софрона Дмитерка, і після звільнення Дмитерка в 1975 р. це викликало конфлікт. Помер у лікарні в Моршині у 1979 р. Про нього див.: Оксана Рибак. Ісповідник віри Кир Йосафат Федорик — екзарх Середньої Азії, єпископ підпільної Греко-Католицької Церкви 1897–1979 pp. Львів 2002 // Архів ІІЦ, фонд наукових робіт.

(обратно) 892

Див.: Пастирське послання митрополита Йосифа Сліпого до духовенства “Заблудшим священикам во Христі — Мир” (1953, м. Маклаково, Красноярський край) // І пізнаєте правду, док. № 1, с. 23–28.

(обратно) 893

Див.: Пастирське послання митрополита Йосифа Сліпого до духовенства “Про становище духовних та вірних Української Греко-Католицької Церкви після 1946 року” (12 липня 1953 р., м. Маклаково, Красноярський край) // І пізнаєте правду, док. № 4, с. 41–50.

(обратно) 894

До встановлення радянської влади на Волині і Поділлі існувала єдина Луцько-Житомирська римо-католицька дієцезія, яка охоплювала майже всю Правобережну Україну. Однак після завершення радянсько-польської війни дієцезія виявилася розділеною кордоном, так що Луцьк опинився в межах Польщі, а Житомир відійшов до УРСР. Висвячений у січні 1917 р. Луцько-Житомирський єпископ Ігнатій Дубовський у червні 1920 покинув Житомир разом з відступом польської армії і в 1925 р. зрікся престолу. Тоді ж таки, в 1925, з Луцько-Житомирської була виділена окрема Луцька дієцезія на території Польщі. У 1926 р. папа Пій XI призначив апостольським делегатом на території СРСР нововисвяченого єпископа Мішеля д'Ербіньї, і навесні 1926 p., під час свого пребування в Києві, той призначив апостольським адміністратором Житомирської дієцезії київського прелата о. Теофіла-Олександра Скальського (1877–1958). Втім, уже в червні 1926 р. о. Скальський був заарештований і засуджений на 10 років таборів (про нього див. “Спомини”, прим. 374 [у електронній версії — прим. 547. — Прим. верстальника]). Нова нагода для відновлення дієцезії трапилася в 1944 p., коли лінія радянсько-німецького фронту вже посунулася на Захід. Тоді Луцький єпископ Адольф-Петро Шельонжек (Piotr Szelążek, 1926–1950) призначив генеральним вікарієм Житомирської дієцезії