Читати книгу - "Як Не вийти заміж за бога, Катаріна Рейніс"

Майя

Все виявилося набагато складнішим, аніж здавалося на перший погляд. Як вивідати необхідну нам інформацію, якщо по будинку місцевого графа вже котрий день вештається міська варта, і навіть із слідчого департаменту Пальмари викликали працівника. Бачила його, коли супроводжувала Сару до ювелірної крамниці Евандера. Хто б міг подумати, що в елітному бутику з гарною репутацією, купують дорогоцінні камені з чорного ринку!..

Не суть! Загалом, столичний піжон, одягнений у все чорне, з пронизливим, дуже неприємним поглядом і пихатою усмішкою, розпитував нашого клієнта про тіньовий бік його бізнесу. Дурень! Хто ж при здоровому глузді у такому зізнається? Та цікаво інше: схоже, господар не повідомив важливого гостя, що саме було у скриньці. Чи не означає це, що його загарбницькі плани не схвалено «нагорі»?..

- Креслення у столиці! - заявив Делвін, ввалюючись до кабінету Білла під час наших щоденних ранкових зборів. Його задоволена фізіономія так і сяяла, наче начищений до блиску чайник.

- З чого ти взяв? - відкинувся на спинку крісла голова Темного кварталу, доки вся решта компанії шоковано впустила щелепи.

- Поки ви спали, я тісно поспілкувався з однією симпатичною служницею, - розвалився на вільному стільці місцевий ловелас та пройдисвіт. – Не люблю надто балакучих дамочок, особливо якщо мені від них потрібно зовсім інше… Хоча, адже я завжди знайду те, чим заткнути їхні милі ротики…

Хтиво мені підморгнувши, Делвін мрійливо закотив очі.

- Не тягни! - гримнув Грант.

- Ця виявилася ДУЖЕ балакучою! – муркотів чоловік. - Саме від неї я дізнався, що наш товстопуз зчинив страшенний скандал, коли дізнався про пограбування. Будинок обшукали з усіх боків, проте так нічого й не знайшли. Довелося викликати столичного слідчого. От тільки господар на нього чекати не став! Як тільки розвиднілося, сів у своє чудовисько на колесах і помчав геть в бік Пальмари. А навіщо йому туди їхати, якщо не по новий прилад?

В кімнаті повисла гнітюча тиша. Делвін правий, ймовірно, креслення можуть бути у столиці. Питання в іншому: як серед мільйонів місцевих жителів відшукати потрібну нам людину?

- Добре, - скоріше сам собі, аніж іншим, відповів Білл. – Сподіватимемося, що ти не помилився…

- І як ми дізнаємось, де їх шукати? – не втримала язика за зубами. Що вдієш, у цій компанії я наймолодша і, схоже, найнаївніша!

- Просто, - посміхнувся голова Темного кварталу. - Зачекаємо, коли граф вирушить забирати свою нову зброю у майстра!

- Але тоді ми можемо не встигнути її перехопити! Загинуть люди… – спробувала донести очевидне. Хіба вони не бачать? Чому не розуміють?

- Смерть сотні ніщо, якщо вдасться врятувати тисячі, - сумно посміхнувся чоловік, підводячись з місця. – На сьогодні, мабуть, все! Саро, поклич до мене Дерека, необхідно приставити цілодобове спостереження до будинку графа і за ним самим…

Кімнату залишала в якійсь прострації. Як так, дозволити загинути невинним людям заради вищої мети, навіть не спробувавши їх врятувати? Хіба такого я хотіла, вплутуючись у цю авантюру? Хіба немає іншого виходу? Адже є, правда? Повинен бути!..

- Гей, малявко, ти чого ніс повісила? – почулося веселе поряд. Делвін підкрався неприпустимо близько і закинув свою надто спритну руку мені на плече, обіймаючи і притягуючи до себе. – Не кисни! Хочеш, я підніму тобі настрій?

- Невже компанія балакучої служниці втомила тебе не настільки сильно, як ти кажеш? - з'єхидничала, скидаючи важку кінцівку з плеча.

- Я – хлопець сильний та витривалий! – продовжував розважатись місцевий злодій. - Якщо треба, мене і на трьох вистачить!..

- Виходить, ти не проти, якщо у вашій компанії, я буду третім! - гримнув над головою Джо, змушуючи здригнутися всім тілом. От як йому це вдається? Весь ранок поводився тихіше води, а коли від нього вже нічого не чекаєш, як видасть!.. Немов грім серед ясного неба!

- Ти б не втручався... дядечку! – пирхнув цей смертник. Я аж повітрям подавилася! У нього що, геть-чисто відбило почуття самозбереження?

- Що ти сказав? – здивувався велетень, височіючи над нами, як стрімчак над дрібним озерцем.

- Що чув! - продовжував нариватися Делвін, не помічаючи, як потемніли й без того чорні очі. Ой! Зараз щось буде! - Майя вже велика дівчинка, а ти не її батько! Так що йди лісом і не заважай нам розважатися!

- Ну, я тобі!..

- Джо! – перехопила його величезний кулак, який уже злетів угору. Адже вб'є і не помітить, а мені потім розгрібай... - Заспокойся! Не варто витрачати свій час на цього ідіота. Ну, не дали йому боги розуму! Тож, якщо ти його ще  й поб'єш, і того, що є, не залишиться. Ходімо!..

Спробувала потягнути чоловіка за собою у бік сходів на перший поверх. Ага! Це все одно, що голодного уркуса з місця зрушити. Марно! Та я не здавалася. Смикала до тих пір, поки ця величезна туша не пішла за мною, залишивши позаду переляканого, проте задерикуватого «хлопчиська».

- Ти теж так вважаєш? - вирвав із роздумів задумливий голос Джо. Ми вже десять хвилин, як рухалися до нашої таверни, де знімали відносно не дорогі кімнати.

- Про що ти?