Читати книгу - "Врятуй мою душу, Марта Мущинка"

Станіслав:
Чи маю я право припускати, що Амелія ревнує мене? Інакше як можна пояснити її дивну поведінку? А реакцію на Мілану? Ну справді, вона ж звичайна секретарка - хороша дівчина, але трохи не в моєму смаку, особливо якщо її порівняти з Амелією.
- На добраніч, принцесо:) - ще наостанок надсилаю повідомлення, щоб нагадати про свою присутність та трохи пом'якшити її обурення..
- Сподіваюсь, що ти не залізиш у мій сон! - одразу відповідає вона. Це вважати позитивним натяком чи не дуже? 
- Отже я вже там бував?! - перепитую в той момент посміхаючись. 
- Стас, ти нестерпний! - натомість приходить від неї..
- Наскільки? - не припиняю трохи дражнити. Уявляю, як вона зараз сердиться, шкода, що тільки не бачу.
- Ох, краще спи. На добраніч! - приходить її останнє на цей день повідомлення, яке я вирішив просто вподобати, щоб не довести бідолашну до сказу..
На наступний ранок, щойно прокинувшись я майже одразу поспішив до офісу, щоб зустрітись з іноземними партнерами, яких уже до мого кабінету запросила Мілана. Виключив звук на телефоні, щоб нам ніхто не заважав, і нарешті почав співбесіду... 
- Very well Stas! Thank you for the conversation. Good luck! ( дуже добре Стас! Дякуємо за розмову. Хай щастить!) - прощаючись промовив мій співбесідник та потиснув руку..
- Thank you! Each other! ( Дякую! Навзаєм!) - відповів я та провів їх до виходу. 
Зустріч вдалась. Дядько може мною пишатись. Беру до рук телефон, щоб потішити Кричевського, але бачу безліч пропущених дзвінків від Амелії і напевно таку саму кількість повідомлень.. Що за..? Що могло статись? Просто так вона б точно не дзвонила! 
Одразу ж набираю її номер та після довгих, пронизливих гудків нарешті чую її схвильований голос:
- Стас, допоможи, я не знаю, що робити..
- Амеліє, що в тебе трапилось? Я на нараді був! Чорт, що з твоїм голосом? - починаю трохи нервувати. Якщо її хтось посмів скривдити, мокрого місця від сволоти не залишу. Клянусь, інакше я не Стас Кричевський! 
- Матір знову запросила сюди Труша. І я впевнена, що це не ділова зустріч! - ніби злякано промовляє дівчина.
- Труша? Як? Якого біса? Я ж гадав, що вони вже бачать мене у ролі свого зятя? Що в біса змінилось? - ледве стримую гнів. Навіщо цим Крофтам так паскудити життя доньки? Невже вони настільки схиблені на тих клятих грошах? Я нічого не розумію, чорт! 
- Процитувати тобі слова моєї "любої" матусі? "Час - це гроші Амеліє! Їх не потрібно марнувати! Поки немає Станіслава, впевнимось, чи ти досі подобаєшся Михайлу, на всякий випадок!" - іронічно засміявшись, відповіла вона, явно стримуючи сльози.. 
- Щоб цей Труш згнив нарешті! - випалюю злість, але одразу ж намагаюсь зосередитись на одному - як мені допомогти, якщо зараз я тут? Хоч як би цього хотів, я не взмозі так швидко приїхати! Чорт! Як? Кого мені прислати замість себе, щоб забрали її звідти? Кого? Ніхто з команди не погодиться зайти до будинку Крофтів. Але стоп, можливо мій дядько? 
- Принцесо, я все вирішу! Обов'язково вирішу! Довірся мені! - обнадіюю дівчину та вибиваючи трубку, швидко набираю дядька..
- О, Стас, я саме хотів тобі подзвонити! Як там зустріч з іноземцями? Сподіваюсь пройшло без пригод? - впершу чергу він згадує про бізнес..
- Дядьку, я вам про все обов'язково розповім, до найменших деталей. Але зараз не до цього! Потрібна ваша негайна допомога! - поспішаю як тільки можу..
- В тебе щось сталось? - серйознішає той.
- В мене ні! А от в Амелії може..Ви можете зараз поїхати до Крофтів і забрати її? Хоч кудись, або відвезти до її хрещеної. Я вам потім все поясню, як тільки приїду! - випереджаю події, щоб якнайшвидше допомогти дівчині.
- Гаразд Стас! Я зрозумів! Вже вирушаю! - без зайвих допитів мій дядько погодився та вибив трубку. Вся надія на нього! Я не хочу, щоб цей старий збоченець навіть одним оком дивився на Амелію, а тим більше торкався! Та й думати про таке просто нестерпно..
Амелія:
Стас обіцяв допомогти! Він обіцяв! Боже, як же ж я не хочу бачити цього старого Труша. Мої батьки справжні психопати, я їх ненавиджу. Просто ненавиджу! 
- Амеліє, спускайся нарешті, наш дорогий гість прийшов! - раптово чую голос матері, від чого все моє тіло буквально здригається.
- Ще кілька хвилин! - трохи затримую час.. Чим пізніше я там з'явлюсь, тим буде краще! 
- Амеліє!! - чую стук у двері та сердитий голос матері, яка явно не хоче зачекати ще кілька хвилин - Негайно виходь! Містер Труш хоче тебе побачити! 
- А я не хочу..В мене є Стас, навіщо мені Труш? Мам, навіщо? - намагаюсь не включати істерику..
- Я тебе під вінець веду чи що? Юна Крофт, негайно спускайся, інакше дуже про це пошкодуєш! - ріжучий голос людини, яку вже страшно називати мамою, пробиває до самих кісток..
Схвильовано видихаю і через силу спускаюсь на ту кляту кухню, до тих клятих людей, яких вже ненавиджу більше за життя.
- Моя дорога Амеліє! Я такий радий вас бачити! Як завжди виглядаєте чарівно! - радісно підхопився Труш та пішов цілувати мою руку. Який же ж він огидний. Ненавиджу. 
- Доброго дня! - намагаюсь тримати себе у руках.. 
- Ось це вам, моя дорога Амеліє, скромний дарунок для прекрасної міс! - знову промовив старий та вручив мені великий букет червоних троянд.
- Дякую! - сухо відповідаю, згадуючи в той момент лаванду від Стаса. Ось, ось, що справжній букет, а це - просто даремно витрачені гроші..(Хоча за словами батьків у цього збоченця їх багато, тому така річ як букет для нього напевно нічого!) 
- Містере Труш, донечко, сідайте вже нарешті до столу, в ногах правди нема! - із вдаваною посмішкою промовив мій батько, після чого почувся дзвінок у двері.. Боже, хай це буде мій порятунок! Благаю! 
- Катерино, відчиніть будь ласка! - звернулася моя матір до тьоті, а потім поглянувши на свого чоловіка додала:- Хто б це міг бути? Любий, ти ж нікого не чекаєш? 
- Не чекає, міс Крофт - голос Кричевського, змусив мою душу засвітитись. Стас, я обожнюю тебе! Все таки дотримав обіцянки! 
- Вибачте, що без запрошення! - далі мовив чоловік - Але я дуже хотів зустрітись, сподіваюсь, що із своєю майбутньою невісткою! 
- Ми завжди вам раді містере Кричевський! - підхопившись із-за столу заговорила мама і додала:- Катерино, несіть ще одну тарілку, ви ж складете нам компанію Олександре? 
- Залюбки, але точно не сьогодні! Якщо ви не проти, то я заберу на деякий час вашу доньку, хочу поговорити з нею наодинці! - натомість відмовляється той, якось дивно поглянувши на Труша. Стас напевно все йому розповів?! Хоча як інакше? Його ж дядько мав знати, чому він їде саме за мною! 
- Перепрошую, за моє втручання - чомусь все таки втрутився цей старий хрищ - Але міс Амелія, мала б провести цей день в компанії зі мною та своїми батьками! 
- Я все розумію! - схвально мовив дядько Стаса і додав:- Та, містере Труш, зрозумійте і ви, я хочу проводити із своєю майбутньою невісткою трохи більше часу. Ще й до того ж мій племінник у відрядженні, просить частіше навідуватись до його нареченої. Тому якщо батьки дівчини не проти, я заберу її просто зараз! 
Мушу визнати, у мого фіктивного хлопця просто чудовий дядько. Хоча якщо чесно, я трохи зніяковіла почувши слова "невістка" та "наречена". Чи це все так підлаштував мій дорогий лицар? Обов'язково довідаюсь, щойно виберусь із цього лігва монстрів. 
- Звичайно, Олександре, ми не проти! - заговорив люб'язно батько - Наша донька залюбки поїде з вами! (Ще й як тату! Підстрибну з радості до самого неба!) 
- Всі гарного дня! - ввічливо додав Кричевський та попрямував до виходу, а я зробивши те саме, пішла за ним. Ух, свобода! Нарешті свобода! Яке ж задоволення бачити розчароване та обернене обличчя старого Труша. 
Дядько Стаса запрошує мене сісти до своєї машини, щоб ніхто не почув нашої розмови. Слухняно сідаю, очікуючи, що буде далі..
- Юна міс, може хоч ви поясните, чому це за проханням свого племінника, я мав забирати вас із власного дому, та ще й до того ж у присутності гостей? - трохи шокуюче питання звалилось мені прямо на голову. Отже, мій любий хлопець, так нічого і не розповів. Гаразд, зрештою потрібно взяти ситуацію у свої руки! Інакше ніяк..