Книги Українською Мовою » 💙 Історичний роман » Минуле поколінь, Павлюк Олександр 📚 - Українською

Читати книгу - "Минуле поколінь, Павлюк Олександр"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Минуле поколінь" автора Павлюк Олександр. Жанр книги: 💙 Історичний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 32 33 34 ... 67
Перейти на сторінку:

Свирид уважно дивився, намагався розігнати думки характерним запахом осені, який був особливо сильний в саду.

- Пусть решение не всем нравится, его стоит воспринимать единогласным, в соответствии сталым традициям.

- Ваші традиції завжди зводяться до ігнорування більшості?, - Свирид дивився на пейзаж.

Наумов видавив із себе посмішку.

- Не ты ли, булаву хотел?

Полковник відірвав погляд, швидко направив його в бік таємного радника.

- Булаву отримує вартий і з твердою рукою, а моя, пане наміснику, хоч і смертельна, та не гетьманська, - Кожне слово Свирид вимовив дивлячись прямо в очі Наумову, в кінці знову повертаючись до пейзажу.

Федір мовчав.

 

***

- Так, - Повторив Свирид, дивлячись на рухливі тіні, - Завтра старшина єдиноголосно обере вас і передасть булаву.

Апостол взявши руки за спину, підійшов ближче.

- Я хочу, щоб ти залишився в резиденції, відправляти тебе на службу в інше полкове місто небезпечно, мені відомо про натягнуті відносини з Наумовив.

- Він бігає з кута в кут, махає хвостом у себе вдома і показує ікла на «підданих».

- Так вони поводяться, - Апостол повернувся до вікна, - Така їх природа, сидіти на прив’язі й хапати кістку.

Мить мовчання.

- В любому випадку, я вдячний тобі за збереження і відновлення. Без твоїх дій, задавив би нас уряд, при малому царі.

 

***

- Боже милостивий!, - Промовив Євтим, оглядаючись навколо, - Я стільки народу за життя не бачив.

- Хіба на Великодня, - Сказав Тарас.

- І то не завжди, - Сказав сміючись дідусь.

Біля Миколаївської церкви справді було надзвичайно багато людей, половина з яких були рядовими козацькими військами, з світло-синьою формою, шаблями, мушкетами, вишикуваними в строгому порядку, роблячи коридор до головних дверей храму. В самому ж Глухові також було не спокійно, в хорошому сенсі. На кожній вулиці їхав офіцер і вигукував про урочисту церемонію обрання гетьмана, викрикував: «Віват», хтось бив барабани, хтось вилазив на узвишшя намагаючись перекричати попередника. Міщани й навіть люди з околиць одягали свій найкращий одяг, виводили дітей, які вередували, намагаючись заставити купити пряника чи якусь дерев’яну фігурку. Так було голосно, що навіть шуму урочистих пострілів гармат з фортеці ніхто не почув.

- Вже вистрілили, - Іван поправляв свій парадний білий кафтан і вдивлявся до чобіт, - Зараз почнеться.

Біля входу до храму стояли вищі священнослужителі, а перед ними стіл накритий червоним сукном, поряд з яким стояло кілька вартових, чия форма трохи відрізнялася, як висловився Георгій: «Зацьна».

До храму обробленою дорогою під’їхала карета запряжена шістьма кіньми, яку супроводжували піші озброєні солдати. Люди одразу почали вдивлятися, дивуватися й охкати.

- Хто то є?, - Запитав Євтим.

- Непеїн, секретар Наумова.

Євтим утямивши видав: «Ааа». Непеїн вийшов з карети, тримаючи в руках на спеціальній подушці монаршу грамоту, накриту спеціальним сукном. Пройшовши коридором, поклав її на стіл. Одразу після цього, почалась військова святкова музика, вигуки: «Віват». Зразу за секретарем Наумова йшов Семен Чуйкевич, несучи на такій же подушці срібну печать.

- А цього я ніби десь бачив, нагадай, - Сказав Євтим, не зводячи очей з церемонії.

- Чуйкевич пішов, канцелярист наш, - Знову пояснив Строгий.

Канцелярист тримаючи в руках печатку, зупинився біля стола і так її тримав. Зразу за ним йшли Іван Левенець, тримаючи в руках булаву, Іван Манайлович, який ніс хоругву, вже знайомий братству Іван Гамалія, який ніс значок, а також Федір Гречаний, ніс бунчук.

- Ще не доводилося так близько то всьо бачити, - Здивовано говорив Дмитро, розуміючи, що ніхто в такому ж здивуванні не відповість.

За мить появилася масивна карета, в якій сидів Федір Наумов, а разом з ним Данило Апостол. Представникам старшини, що несли атрибути та іншим, вказали підійти до столу. Непеїн відкривши монаршу грамоту, увесь голос почав читати зміст: «Великий государ, його імператорська величність, Малу Росію і всі права малоросійського народу у всьому по тому неодмінно зберегти обіцяє як приступив з Військом Запорізьким під високу державну руку предків його величності попередній гетьман Богдан Хмельницький, і на його статтях дозволяє вільними голосами вибрати гетьмана, і які побори від колегії були знову поставлені, тим усім скасованими бути повелів»

Яким, який стояв ледь не в перших рядах присутніх, не міг заспокоїти очі, які розривалися від феєрії барв, кількості людей і навіть банальної світлої погоди на небі. На дворі було перше жовтня і температури в таку пору зазвичай холодніші.

«Можливо це знак», - Мимовільно думав хлопець і так же швидко засумнівався.

Після зачитаної грамоти канцеляристом Непеїним, до столу вийшов намісник Наумов, мить оглядав присутніх і голосно запитав.

- Кого б шановні отці, старшина й офіцери хотіли бачити гетьманом?

Ще кілька секунд і один за одним, навіть майже одночасно вигукнули: «Апостола». Наумов непомітно й стверджувально схилив голову, відійшов від столу, щоб вручити Данилу клейноди. Одразу після цього почалось гучне вітання, заграли музики, козацтво почало вигукувати: «Віват» та інші вітальні слова, присутні міщани радісно загомоніли. Апостол вийшов до центру й підняв булаву вгору. Козацькі полки за командою дістали свою зброю і кілька разів вистрілили в повітря, після чого настала черга гармат, що було знаком обрання нового гетьмана.

До цього уважний і застигший натовп мочав метушитися, адже за священнослужителями, в храм увійшов Данило Апостол для проведення церковної служби. Давши присягу на вірність, по завершенню почали бити дзвони і навпротязі дня в місті проводились урочисті постріли з гармат.

- Дальше буде хода, традиційна, по місту, - Сказав Євтим, виходячи з храму разом з Якимом, - Тобі слід йти разом з батьком, до речі, я його бачу.

1 ... 32 33 34 ... 67
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Минуле поколінь, Павлюк Олександр», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Минуле поколінь, Павлюк Олександр"