Книги Українською Мовою » 💙 Історичний роман » Минуле поколінь, Павлюк Олександр 📚 - Українською

Читати книгу - "Минуле поколінь, Павлюк Олександр"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Минуле поколінь" автора Павлюк Олександр. Жанр книги: 💙 Історичний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 31 32 33 ... 67
Перейти на сторінку:
Розділ 4

- Йди сюди, паскудо!, - Омелянко наставляючи вила ходив навколо снопа сіна.

- Омелю! Та то ж не я роби…, - Доказати слово завадив чобіт, який потрапив прямісінько в око.

- Морду стуль! Не він робив, а хто бляха мені зерно на корми продав?, - Омелян намагався в стрибку дістати інструментом, - Ти, Марцю!

- Та то як то я? Я посере…, - В Мартина полетів другий чобіт.

- Не бзди! Посередник сраний.

Більше кидатися не було чим, так склалося в природі, що в людини є тільки дві ноги.

- Марцю!, - Омелько зробив наче ніжний, а наче й лютий голос, - Не застав палити! То твоє сіно! Злазь звідти!

- Не злізу!, - Викрикував Мартин.

- Ну то як так, око за око, буде шинка, бо з моєї свині вже не зробиш, - Кидаючи погляд в бік подвір’я, - Злазь кажу!

- Я старосту покличу!

- А клич! Хай побачить хто худобу в селі труїть

Мартин кілька секунд мешкався на верхівці снопа, видаючи схвильоване «Ойо йо йо йой», Омелян почав розкидати вилами сіно.

За мить почув гукання своєї дружини.

- Омельку! Там якийсь на коні з барабаном приїхав, а старости нема!, - Сказала підходячи.

- А бачиш!, - Радісно сказав Мартин.

Омелян замахнувся інструментом, від чого той зразу заховався.

- Та лишися ти його!, - Закричала жінка.

- Хто то такий приїхав?, - Одягаючи взуття.

- А біс його знає, шось верещить, в барабани б’є, заради Бога! Йди подивися.

Омелько узяв віткнуті вила в землю, пішов до центральної вулиці села. Мартин трохи визираючи дивився як далеко він відійшов.

- Чо ти там сидиш? Злазь! Ніц тобі не буде.

- Ой Мартусю! Уб’є мене!, - Боязко злазячи говорив Мартин.

- Не вб’є, хоча я би хтіла.

Мартин став на рівні ноги й обережно направився до головної площі, не знаючи кого боятися, Омелька чи його дружини.

Омелян впевнено йшов дорогою, вигуки й звуки військового барабану ставали все чіткішими й голоснішими. Навколо майдану збиралися люди, а по середині стояв вершник, кінь якого перебирав ногами.

- Уважно слухайте! Віват! Обирають гетьмана!, - Б’ючи в барабани, - До Глухова їдьте! До Глухова!

Омелько вийшов на перед.

- Кого обирають?, - Гучно запитав.

- Гетьмана!, - Повторив наїзник, - Ти староста?

- Старости нема, я за нього, - Спираючись на руків’я вил.

- Розкажеш хто не чув, щоб до Глухова їхали! Празник! Віват!

Люди почали перемовлятися між собою, наїзник направився далі дорогою, продовжуючи вигукувати.

- От ти маєш діло, - Повільно вимовив Омелян, коли чоловіка в темно-червоному кафтані й чорних широких штанах перестали чути.

***

- Завтра щоби були готові вишикувати своїх! Надвечір, щоб стояли вбрані!, - Пояснююче командував сотник Олексій Вітренко.

- Всіх?, - Запитав десятник Василь Срібно.

- Всіх. Дивіться аби одежа добре лягала, в одних кольорах, мушкети рівні позачепали! Стаємо біля церкви Миколи, там буде перша процесія, потім містом йдемо.

Олексій кілька секунд мовчав в очікуванні запитань, яких не було.

 

***

Варта стояла вишикувана біля стіни, дивилися вперед, проводячи очі за Степаном Шабельником, який ходив взад і вперед трохи припустивши голову.

- Значить! Щоб уважно слухали, - Повертаючись лицем до солдат, - Завтра дійство, багато людей наїхало, багато з хатів повиходят. Дивитися за порядком! На мурах очі уважні! На вулицях безпечні! Чули?

Варта разом кивнула.

- Буде їхати процесія, людей з доріг позабирати і дивитися шоб не вилітали, це зрозуміло?

Кивнули.

- Добре.

Степан ще кілька разів пройшов взад і вперед.

- І ще! Зміна цілий день, бо будуть празникувати, шоб дебоші присікали, чули?

Варта кивнула менш енергійно. Шабельник дивився і підняв одну руку догори з вказівним пальцем.

- Останнє. Якщо побачу, що п’єте, будете цілий тиждень зиркати і гівно з відер викидати. Почув Семене?

Семен, який стояв у самому кінці шеренги хутко закивав головою.

- Файно, розходьтеся.

 

***

В корчмі «Панська воля» люди були метушливіші ніж зазвичай. Перегукувалися, щось викрикували голосніше ніж в буденні дні чи навіть вихідні.

- Ти вже чула?, - Біловолоса худенька дівчина зненацька появилася в дверях і побігла до шинка.

- Шо чула?, - Запитала Оленка.

- Вибори були! Гетьмана обирають, - Виговорила з довольним лицем.

- Та ти кажеш!

- А Богдан твій де?

- Два дні тому приїхав, навіть до мене не зайшов, зразу до центра пігнав.

- Ой, - Дівчина поставила руки на стіл і нахилилася, - Там напевне Федьо у марші буде.

- Та буде, мені, що з того?, - Байдуже сказала Оленка.

- Та як шо? Ну підходить він тобі, - Благаючи сказала дівчина.

- Оксано, не діставай, не треба мені Феді ніякого.

- Треба-треба, - Швидко промовила Оксана, - Скільки дівкою будеш?

- Тобі наляти?, - Відповіла наче не чуючи.

- Ая! Отому наляй!, - Вказала пальцем на дядька, який ледве сидів на стільці.

***

В кабінеті Свирида було темно, ніч зоряна та місячна, єдине джерело світла було на столі, горіло тускло й мерехтливо, хитаючись від найменших хвиль повітря.

Полковник чекав, дивився на заграви, на форми, що постійно змінювались, коливалися, намагався пливти за ними, згадати те, що давно благав вичеркнути з пам’яті, згадав обіцянки нового й ніколи не забутого старого, попри всі намагання.

- Вони узгодили вибір?, - Запитав твердий голос.

В дверях появився високий чоловік, в темно-синій опанчі, лице ховалося в темряві, до якої світло свічки не досягало.

- Так, - Відповів Свирид.

 

***

- Поскольку обстаятельства сложились в пользу гетьманского присутствия, мы хотим видеть с булавой в руках, - Федір Наумов зробив паузу, зупинився і повернувся до полковника, - Апостола, - Сказав українською мовою.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 31 32 33 ... 67
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Минуле поколінь, Павлюк Олександр», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Минуле поколінь, Павлюк Олександр"