Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Трагедія в трьох діях, Агата Крісті 📚 - Українською

Читати книгу - "Трагедія в трьох діях, Агата Крісті"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Трагедія в трьох діях" автора Агата Крісті. Жанр книги: 💙 Детективи / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 32 33 34 ... 48
Перейти на сторінку:
бо спізнюся.

– До побачення, і дуже дякую, що погодилися зі мною поговорити.

– Було приємно поспілкуватися. На все добре, міс Літтон-Ґор. Сподіваюся, стаття матиме успіх. Я чекатиму на неї.

«А даремно, дівчинко», – подумала Еґґ, замовляючи рахунок.

Потім, підвівши риску під тим, що мало бути тезами для статті, вона записала в блокнотику:

Синтія Дейкез. Імовірно має фінансові проблеми. Характер, за відгуками, «скажений». Пліткують, що вона мала роман із молодиком (багатим), але Бартолом’ю Стрендж відправив того у вояж. На згадку про Ґіллінґ і про те, що Беббінґтон міг її знати, ніяк не відреагувала.

«Не надто багато, – подумала Еґґ. – Можливо, тут є мотив для вбивства сера Бартолом’ю, але не достатньо вагомий. Мабуть, мсьє Пуаро зможе зробити певні висновки з цієї інформації. А я не можу».

Розділ сьомий

Капітан Дейкез

Проте Еґґ мала ще один номер у сьогоднішній програмі. Після обіду вона поїхала до Сент-Джонз-гаусу, де жили Дейкези. То був новий будинок із надзвичайно дорогими квартирами. На вікнах висіли розкішні горщики з квітами, а біля дверей стояли портьє у таких шикарних формах, що їм могли б позаздрити іноземні генерали.

Еґґ не заходила всередину. Вона гуляла сюди-туди на протилежному боці вулиці. Дівчина порахувала, що за годину находила, певно, декілька кілометрів. Було пів на шосту.

Потім до будинку під’їхало таксі, і з нього вийшов капітан Дейкез. Еґґ дала йому три хвилини, а потім перейшла дорогу й зайшла всередину.

Вона натиснула дзвінок квартири номер 3. Дейкез сам відчинив двері. Він саме знімав пальто.

– О, – сказала дівчина, – вітаю. Ви ж мене па м’ятаєте? Ми зустрічалися в Корнуоллі, а потім у Йоркширі.

– Звісно, звісно. І обидва рази також було запрошено смерть. Заходьте, міс Літтон-Ґор.

– Я хотіла побачитися з вашою дружиною. Вона вдома?

– Вона ще на Брутон-стріт, в ательє.

– Так, я сьогодні забігала туди до неї, але думала, що, можливо, вона вже повернулася. І я думала, вона не заперечуватиме, якщо я зайду, тільки от я б не хотіла заважати…

Еґґ благально замовкла.

Фредді Дейкез подумав: «Гарне дівча. Збіса гарне взагалі-то».

Вголос він сказав:

– Синтія буде після шостої, не раніше. Я щойно з Ньюбері. День був кепський, тож я рано поїхав. Як щодо коктейлю в «Севентіту»?

Дівчина прийняла запрошення, хоча підозрювала, що Дейкез уже достатньо випив. Сидячи в напівтемному підвалі клубу «Севентіту» й попиваючи мартіні, Еґґ промовила:

– Тут весело. Я ніколи раніше тут не була.

Фредді Дейкез поблажливо всміхнувся. Йому подобалися молоді вродливі дівчата. Можливо, не так, як деякі інші речі, але досить сильно.

– Не вечір, а розчарування, – зізнався він. – Я маю на увазі там, у Йоркширі. Є певна іронія в тому, що отруїли лікаря, а не навпаки. Зазвичай це лікарі труять людей.

Він голосно розреготався над власним жартом і замовив іще порцію рожевого джину.

– Як кмітливо, – сказала Еґґ. – Я ніколи не дивилася на це з такого боку.

– Звісно, це лише жарт, – мовив Фредді Дейкез.

– Хіба це не дивно? – запитала Еґґ. – Щораз, як ми зустрічаємося, хтось помирає.

– Трохи дивно, – визнав капітан Дейкез. – Ви про старого священика в будинку того актора, як там його?

– Так. Дуже химерно, що він так раптово помер.

– Збіса химерно, – сказав Дейкез. – Якось моторошно, коли поряд з тобою починають помирати люди. Знаєте, я думаю: «я наступний», і від цього мені кров у жилах холоне.

– А ви ж знали містера Беббінґтона раніше, ще в Ґіллінґу?

– Не чув про таке місце. Ні, я цього старого раніше не бачив. Дивно, що він помер так само, як Стрендж. Наводить на думки. Але не могли ж і його вбити?

– Ну, а ви сам як думаєте?

Дейкез похитав головою.

– Та не може такого бути, – впевнено заперечив той. – Ну хто вбиває священиків? Інша річ – лікарі.

– Так, – погодилася Еґґ. – Лікарі – зовсім, мабуть, інша історія.

– Точно вам кажу. Ну самі подумайте. Лікарі постійно пхають скрізь свого носа. – Язик у нього вже трохи заплітався. Він нахилився до Еґґ. – Ніколи не залишать тебе в спокої. Розумієте, про що я?

– Ні, – сказала вона.

– Вони бавляться життями людей. Забагато собі дозволяють. Так не має бути.

– Я не зовсім розумію, про що ви.

– Дівчинко моя, та я ж пояснюю вам. Вони можуть змусити людину замовкнути, відправити її до справжнього пекла – ось я про що. Господи, які вони жорстокі. Стуліть йому пельку й не давайте йому те, що йому треба. Хай там як він благає, не давайте. І їм вас не шкода, навіть якщо для вас це тортури. Отакі вони, лікарі. Я так кажу, бо я це знаю.

Його обличчя перекосилося від болю. Маленькі, як крапочки, зіниці дивилися крізь неї.

– Це пекло, кажу вам, пекло! І вони називають це лікуванням! Вдають, що чинять правильно. Свині!

– А сер Бартолом’ю Стрендж… – обережно почала Еґґ. Дейкез закінчив за неї.

– Сер Бартолом’ю Стрендж. Сер Бартолом’ю Шахрай. Цікаво знати, що там відбувається в цьому його санаторії. Нервові розлади. Так вони кажуть. Потрапиш туди і вже не виберешся. І ще кажуть, що ти з власної волі прийшов. З власної волі! Просто тому, що вони забрали тебе, коли ти бачив жахіття.

Тепер його трусило. Кутики рота опустилися.

– Я сам не свій, – вибачливо сказав він. – Сам не свій. – Він покликав офіціанта і вмовляв Еґґ випити ще, а коли вона відмовилася, взяв випивки собі.

– Так краще, – промовив він, вихиливши склянку. – Заспокоює нерви. Кепсько, коли вони розхитуються. Не можна сердити Синтію. Вона сказала мені не патякати. – Чоловік кивнув раз чи двічі. – Не кажіть нічого поліції, – додав він. – Бо ще можуть подумати, що це я кокнув Стренджа. Еге ж. Ви розумієте, що хтось убив його, чи не так? Один з нас убив його. Яка цікава думка. Але котрий з нас? У цьому питання.

– Можливо, ви знаєте на нього відповідь? – запитала Еґґ.

– Чому ви так кажете? Звідки мені знати? – Він глянув на неї сердито й підозріло. – Нічого я про це не знаю, кажу ж вам. Я не хотів проходити це його «лікування». Хай там що каже Синтія – я не збирався в нього лікуватися. Він щось задумав, вони обоє щось задумали. Але мене не проведеш.

Фредді Дейкез підвівся.

– Я шильна людина, міш Літтон-Ґор.

– Я в цьому не сумніваюся, – відказала Еґґ. – Скажіть, а ви знаєте щось про місіс де Рашбріджер, яка лікується в санаторії?

– Рашбріджер… Рашбріджер… старий

1 ... 32 33 34 ... 48
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Трагедія в трьох діях, Агата Крісті», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Трагедія в трьох діях, Агата Крісті"