Читати книгу - "Таємниця Великого Сканера, Олександр Юрійович Есаулов"

* * *

Усе виявилося на диво просто. Варто було Факсу Копіру зачинити люк, як напис на екрані монітора згас.

— Молодець, Факсе! За твої видатні заслуги в справі розробки літальних апаратів нагороджую тебе Великим Гаманцем із золотим нашийним ланцюгом! Спробуй, ми зможемо злетіти на цьому апараті?

Вони сіли в крісла й пристебнулися, Факс поклав руки на пульт керування. Цей апарат летів набагато краще та впевненіше. Він не пірнав носом, як той, на якому вони сюди прилетіли, і набагато слухняніше озивався на команди пілота.

— Ось що значить непошкоджений апарат! — сказав Факс Копір, кинув погляд на Директора планети, перевіряючи, чи надійно той пристебнувся, і потяг штурвал на себе, одночасно додаючи потужності двигунам. Машина з ревінням заклала над містом мертву петлю.

— Стій-стій... — пробурмотів Директор планети, якого перевантаження вчавило в крісло. — Ти не дуже-то пустуй...

Вони сіли біля таємного ангару і вразили цим усю команду: полетіли на апараті з відремонтованим хвостом і абияк припасованим люком, а повернулися на ціленькому, без будь-яких пошкоджень!

Факс Копір вимкнув двигуни й повернувся до Великого Сканера:

— Є ще одна проблема, пане Директоре планети. У баках і цього апарата, й того, котрий ремонтували, залишилося обмаль палива. Тут я вже нічого не можу зробити, ця проблема мені не до снаги.

— Мало палива? Це погано... Якось про це не подумав. Звичайно, повинен же апарат десь брати енергію... Добре, любий Факсе, я подумаю, кого можна підключити до вирішення і цієї проблеми. Не хвилюйся, в нашому розпорядженні наука всієї планети! Треба перегнати всі апарати сюди, до таємного ангара, де їх надійно охоронятимуть. I ще одне: скажи мені, чи є на апаратах зброя?

— Зброя? Ні, нічого подібного не бачив.

— Тоді її слід установити. Я надішлю сюди найкращих зброярів планети, і ми зробимо з цих голубів справжніх беркутів!

— Хіба в Директора планети є вороги? — здивувався Факс Копір.

— У кожного є вороги, а в Директора планети ворогів — ціла планета, запам’ятай це, мій любий Факсе Копіре.

Із цими словами Великий Сканер поїхав, а замість нього через дві години, страшенно поспішаючи, прибули троє глюків. Факс Копір залишив апарат зброярам для вивчення і на машині прибулих виїхав до підніжжя гори, щоб перегнати звідти черговий апарат. Усе вийшло дуже вдало. До кінця дня, коли Ба ще не скотилося за обрій, усі три апарати було надійно сховані в ангарі, зброярі дійшли єдиної думки, куди слід установити магнітні гармати, щоб мінімально пошкодити корпуси апаратів.

Директор планети надіслав Факсу довгасте чорне авто.

— Відтепер я у вашому розпорядженні, — водій запопадливо відчинив задні двері. Факс Копір похитав головою:

— Ні, я хочу їхати тут, — і тицьнув на переднє скло.

Якщо водій і здивувався, то нічим цього не виказав. Відчинив передні дверцята. Факс знову похитав головою.

— Ти мене не зрозумів. Я хочу їхати за кермом.

Тут уже водій не міг стримати подиву:

— Ви хочете виконувати роботу водія?

— Я хочу проїхатися за кермом! Ясно тобі? Сідай поруч, будеш показувати дорогу!

Приголомшений таким дивним проханням, водій прослизнув на переднє сидіння й там принишк.

Щойно Факс Копір поклав руки на кермо, в нього раптом виникло почуття, що таке вже з ним було. Він напружив пам’ять: де? Коли він таке вже відчував? Гордощі — адже йому підкоряється складна й потужна машина? Дивно... Коли він летів на апараті, такого почуття не виникало, а ось машина... Автомобіль рушив плавно, але в цій плавності відчувалася величезна прихована потужність. Авто легко набрало швидкість, влетіло до вечірної столиці й помчало вулицями, лякаючи потужним сигналом неуважних пішоходів. Перед самим палацом Директора планети водій набрався сміливості й торкнув Факса за руку:

— Пане Копіре! Пустіть за кермо, бо мене звільнять з роботи. Я й так порушив усі мислимі й немислимі інструкції та заборони.

Копір із жалем зітхнув, зупинив машину, і вони помінялися місцями. Ще здаля він побачив, що палац Директора планети яскраво освітлений. Поза всякими сумнівами, там щось відбувалося.

— Ти не знаєш, що там таке? — запитав Факс у водія.

Той похитав головою:

— Пробачте, мій пане, говорити заборонено. Незабаром самі довідаєтесь.

— Що значить — заборонено? Ким заборонено? Та ти знаєш, хто я такий?

— Знаю, мій пане. Але заборонено Директором планети, Його Дигітальною Величністю паном Великим Сканером.

* * *

Рикпет і Васла перечекали за будкою, поки пройшли двоє охоронців, і навшпиньки вбігли в будівлю станції. Довгий неширокий коридор без вікон кволо освітлювали тьмяні лампочки; закінчувався він сходами, що вели на другий поверх. У всьому будинку відлунював низький гул турбін, які оберталися з шаленою швидкістю. Не змовляючись, обидва кинулися до сходів і стрімко збігли на другий поверх. Гул глушив їхні кроки. Вони по черзі заглядали в кімнати, але не знаходили там нічого цікавого: то зазирнули до кімнати відпочинку для персоналу, де стояли стіл і кілька ліжок, на яких хтось спав, то потрапили до кабінету начальника. У цій кімнаті було кілька столів і шаф... Лише в третій кімнаті знайшли те, що шукали. Тут містився пульт керування станцією. Двері відчинилися нечутно. Спиною до них сиділи двоє глюків. Один дрімав, опустивши голову на груди, а другий відверто спав, схилившись на руки, покладені на пульт керування. Рикпет осудливо похитав головою: хіба можна спати на такому відповідальному посту? Він швидко обвів поглядом велику кімнату, але нічого підходящого, аби зв’язати сонних, не побачив. Iти й шукати щось в інших кімнатах не хотілося: а раптом ці прокинуться? Або ще гірше — їх помітить охорона? Але і втрачати такої слушної нагоди не можна було. Що робити? У кутку, біля рукомийника, що виднівся з-за нещільно зсунутої шторки, він побачив цебро, віник і швабру, забуті, мабуть, прибиральницею. Рикпет приклав палець до губів і навшпиньки пішов у куток. Цебро було повне води, і Рикпет зрадів. Обережно, щоб випадково не дзвякнути ручкою, він поніс його до пульту керування. Васла вже здогадався, що зібрався робити друг, досвід використання води в Заекранні вони мали[11]. Рикпет підкрався до пульта і став за спинами сонних глюків. Васла тяжко зітхнув, і цієї миті Рикпет з розмаху