Читати книгу - "Дофаміновий капкан, Марина Тітова"

— Сашо, я все ж гадаю, що нам варто припинити все це. Поки що. Поки не пізно. Скільки б ти не заперечувала, а я бачу, що ти маєш до мене почуття більш значимі, ніж просто захоплення. І це мене турбує.

— Ти хочеш зараз піти?

— Ні. Зараз лише ранок суботи. Ми проведемо ще півтори доби разом, як і домовлялися.

— Отже, після цього ми не побачимось більше?

— Чому ж так кардинально? — дивує відповіддю босий брюнет із оголеним торсом. — Ми візьмемо всього лише паузу. Скажімо, на місяці три. До того ж добігає кінця оренда квартири. Я не буду платити за наступний місяць, тому можливості бачитись не буде.

— А через три місяці можливість і квартира з'являться? Цікаво виходить...

Думки плутаються, емоції змінюються з шаленою швидкістю. Хочеться кинутися на шию Славуні й прохати не робити цього, але за секунду вже волію кричати на нього, а потім і поготів залишається лиш бажання ревіти ридма.

А от Славі вдається зберігати спокій. По його очам зрозуміло, що мій вираз обличчя для нього красномовніший за слова. Присівши на краєчку ліжка коло мене, широкоплечий інтелігент накриває своєю долонею мою ліву руку.

— Сашо, вирішуй, або не бачимось деякий час, або ж зовсім. Якщо не влаштовують мої умови, то я буду вимушений із тобою попрощатися.

Несподівано для себе самої, щось у середині мене вибухає гранатою. Я різко висмукую свою руку від лещат Слави й кажу, не подумавши, перше, що промайнуло у думках:

— Це такий метод здихатися мене? Ти награвся? Через три місяці ми не зустрінемось. Ти обманюєш.

— Я правду кажу. Зустрінемось, — говорить зі мною хімік, наче приборкувач звірів із цирковою тигрицею — обережно, проте владно.

— І що ж зміниться за цей час?

— Ми перевіримо один одну на залежність. Якщо якісь проблеми уже почалися, то за три місяці їх можна позбутися. У мене є контакти гарного психотерапевта. Обов'язково скину їх тобі, щоб ти скористалася його послугами за потребою.