Читати книгу - "Містичні істоти, загадки і таємниці Карпат, Данило Ульянов"

А в хаті саме сидів бідний хлопець, що любив доньку вдови.

Мандрівник і питає стареньку:

— Бабусю, то він женитися хоче на вашій донечці?

Стара важко зітхнула і сумно промовила:

— Та хоче… Тільки як вони будуть жити?..

— Бабусю, ви не журіться, вашій донечці й сьому бідному парубкові я даю сорок тисяч чеських крон, хай здорові господарюють, а мені, Миколі Шугаєві, просять здоров'я. За багатим нема чого вам жалувати, нехай він шукає свого щастя з багатими. Парубок і дівчина зраділи й почали цілувати Миколу, наче рідного батька, а стара вдова зі сльозами в очах заметушилася по хаті, аби якнайкраще пригостити такого дорогого гостя…

Легенда про демона Солерудника

Було це багато століть тому, коли в Солотвині почали сіль добувати. Тут проживав один солекоп, який приїхав здалеку заробляти на хліб важкою роботою. А був він дуже бідний, не мав навіть хати. От і вирішив чоловік, що житиме під землею в шахті та весь час сіль добуватиме, аби заробити грошей на хату. Багато часу проводив солекоп у шахті. Інші ж робітники лякали його, ніби там демони водяться. Та одної ночі, коли чоловік не спав, а рубав сіль, подумав собі за роботою: «О, демоне, демоне! Скільки говорять люди, що ти тут живеш і велику силу маєш! То з'явися й допоможи мені сіль добувати».

Десь коло півночі солекоп втомився і задрімав. Але невдовзі очунявся і узявся до роботи, подумки сказавши: «Демоне, демоне! Допоможи мені сіль рубати!»

Раптом чує він страшний грім. І бачить, що перед ним розкрилася соляна скеля, а з неї вийшов демон. Закричав нечистий громовим голосом:

— Просив ти мене, я тут. То чого ти хочеш?!?

Бідний чоловік перелякався і не знав, що й сказати. Та демон гучно повторив своє питання:

— Просив ти мене, я тут. То чого ти хочеш?!?

Солекоп упав на коліна і почав благати:

— Не хочу я від тебе нічого, тільки життя мені лиши!

На це демон розсердився і закричав утретє, та так страшно, що потріскалися соляні скелі.

— Просив ти мене, я тут. То чого ти хочеш?!?

«Нехай буде як буде, — подумав собі робітник. — Все одно колись доведеться помирати». І мовив:

— Поможи мені сіль рубати!

— Щастя твоє, що ти сказав нарешті, — прогримів демон. — Інакше була б тобі смерть. А тепер іди спати, я допоможу тобі. Лише заробіток порівну ділити будемо.

Солекоп пішов, але від страху довго не міг заснути і слухав, як демон рубає скелі. Заснув тільки під ранок. Пробудили його робітники, що прийшли на роботу. Як підвівся, побачив гору нарубаної солі. Нікому не сказав солекоп про те, що трапилося з ним.

Виплатили біднякові за сіль 320 срібних і 5 крейцерів. Дуже зрадів він: тепер буде за що хату купити. Але згадав, що треба і з демоном поділитися. Вночі пішов до шахти з грішми. Скоро перед ним з'явився демон. Почали гроші ділити, присівши на дошку над великою ямою. Поділились, а останній крейцер не розділити. І каже солекоп:

— Я й так не заслужив цих грошей, бо сіль рубав ти! Бери собі цей крейцер.

— Щастя маєш, що ти мені присудив його! — відповів демон. — Бо пропав би інакше навіки.

І віддав демон усі гроші бідному солекопові. Чоловік купив собі хату і вже перестав бути бідняком.

Але й досі видно, де розкололася скеля від голосу демона шахти.

Легенда про Веснарку та Горган Веснарковий

Мальовниче село Зелена Бог обдарував такою красою, що жоден письменник чи поет не зміг би у всій повноті оспівати цю природу. Найбільшою гордістю села є гори, що оточують його зусібіч. Кожна вершина, річка чи просто потік мають свою історію.

Та мало хто знає про гору Горган Веснарковий та полонину Веснарка.

Кажуть, що давним-давно жив у лісі старий дід, такий старий, як Усесвіт. У нього була дочка, і звали її Василина. Та таку вона мала вроду, що словами про неї сказати не можна.

Хто дивився на неї, то бачив перед собою весну. Тому її часто називали Весела Весна, а згодом охрестили Веснаркою.

Одного разу через місцину, де жили батько з дочкою, проганяв молодий вівчар стадо.

Випадково зустрілися на галявині пастух та Веснарка й покохали одне одного. Але старий батько був проти шлюбу дочки з вівчарем.

Нелюдською злобою закипіла душа батька. Однієї темної ночі старий підступно вбив хлопця.

Дівчина не відходила від місця, де пролилася кров її милого.

«Боже справедливий, — зверталася Веснарка до Господа. — Не змогла я принести користі в парі з коханим, то дозволь мені послужити людям».

Невдовзі дівчина зникла. Ніхто не знає, де вона поділася, але кажуть, що Веснарка перетворилася на прекрасну полонину.

А що ж сталося з батьком? Господь дав йому іншу долю. «Маєш, чоловіче, — сказав йому Бог, — не серце, а камінь, тому й мусиш стати каменем навіки. Щоб бачив ти щастя людей, поки воно не розтопить твого серця».

Відтоді височить Горган сивий-сивий і в німому мовчанні дивиться навкруги. Кажуть, що вночі, якщо близько підійти до нього, можна побачити, як здригається камінь від німого плачу…

Легенда про шепіт смерек

У сиву давнину, коли навколо буяли дивовижні дерева, квіти, трави, а їх пахощі розносив вітер, наповнюючи все навколо цілющим бальзамом, коли в сонячному промінні купалися і перешіптувалися верхівки дерев, а лісове птаство створило мелодійний хор і своїм співом зачаровувало всіх лісових мешканців, на сонячній розлогій долині жили два сусіди: Горган і Бескид. І були в них дочки-красуні, подружки нерозлучні, навіть імена мали однакові — Бистрянка чорноока і Бистрянка синьоока. На день, на годину їм важко було розлучитися. Щойно з'являвся перший сонячний промінчик літнього дня, бігла Бистрянка чорноока від обійстя Бескидів і несла в долоні щойно зірвані чорні лісові ягоди своїй подрузі синьоокій. Не залишалася в боргу і Бистрянка синьоока. Тільки й бачили, як бігла вона від обійстя Горганів із великим кошиком грибів і несла їх своїй чорноокій подружці…

Та раптом посварилися двоє сусідів, Горган і Бескид. І заборонили вони зустрічатися двом подругам. Важко зрозуміти юному серцю цю безглузду заборону. Як пташки у клітці, почувалися дівчата. Одного дня не витримали розлуки Бистрянки і побігли назустріч одна одній. Розсердився грізний Горган і кинув наздогін дочці свій топірець. Здригнулася земля, і виріс на очах у дівчини велетенський гірський масив із каменистими насипами. Водночас угледів невблаганний Бескид свою дочку,