Читати книгу - "Енола Голмс. Справа ліворукої леді, Ненсі Спрінгер"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Його удар повалив мене на бруківку, дихання забило — мить я лежала ніби паралізована, не здатна поворухнутися.
Але я могла бачити.
І спостерігала, як цей божевільний лиходій, наче хижий звір, кинувся на леді Сесілію. Наскочивши на неї ззаду, він накинув їй на шию гароту й туго її затягнув.
Обличчя леді Сесілії скривилося. Вона закотила очі, рвучко піднесла руки до шиї, вчепившись у ту лиху невидиму річ, що невпинно стискалася, щоб обірвати її життя, — як це робила і я тієї жахливої ночі, коли…
І в цей шалений момент, мало не задихаючись від жахливих спогадів, я дізналася, що означає, коли «закипає кров». Ніч побагряніла перед моїми очима, а гнів зарядив мене так, що я схопилася на ноги. Мій кинджал, здавалося, сам стрибнув у руку, так люто я його висмикнула. Занісши зброю, я кинулася до душогуба.
Катюга. Він не мав жодної причини поневолювати її, крім тієї, що обожнював володарювати над людьми. Не було жодної іншої причини нападати на мене. Щоб затягнути зашморг на моїй шиї майже до смерті, перш ніж — хоча, можливо, тільки через те, що йому випадково завадили, — зупинитися й задля розваги зазирнути мені в лице.
— Нікчемо! — скрикнула я. — Ти каналізаційний щур, паскудний, ниций… — А хай йому грець, моєму шляхетному вихованню, я не могла підібрати достатньо гидкої лайки для цього негідника, встромляючи в нього клинок.
У напружений м’яз його передпліччя. Не в серце. Навіть таку потвору я не хотіла вбивати.
Із хрипким криком він випустив свою мерзенну вбивчу іграшку з рук. Леді Сесілія повалилася на бруківку.
Здається, Александр повернувся лицем до мене, здійнявши руки, щоб заслонитися від моїх ударів, але насправді точно не знаю. Пам’ятаю лише, що завдавала ударів знову і знову, у руку чи плече, удар за ударом, напівосліпла у кривавому тумані люті. Не знаю, скільки разів я встромила в нього кинджал, наскільки сильно, що кричала та чи намагався він вирвати в мене клинок, перш ніж усвідомила, що розтинаю лезом повітря.
Я кліпнула, почувши квапливі кроки, і мій зір прояснився — я побачила, що він тікає, обхопивши себе руками.
На бруківку накапала кров.
А на холодній вулиці скоцюрблено лежала леді Сесілія серед свого лахміття, біла й нерухома.
Боже милостивий, тієї ночі, коли на мене напали, мене врятував високий комір із китовим вусом, але ж у неї такого не було.
Вона лежала, наче мертва.
— Будь ласка, тільки не це, — прошепотіла я, затремтівши всім тілом, і замість гніву мене охопив страх. Рука дрижала, коли я машинально повернула закривавлений кинджал у піхви за пазухою. — Будь ласка, — благала я цю ніч, стоячи навколішках біля леді Сесілії, бо цієї миті зрозуміла, як глибоко впилася гарота в її тендітну шию. Мої руки, як на зло, так тремтіли, що я насилу вхопила ту огидну шворку — на її послаблення знадобилося кілька жахливо довгих митей.
Я нестямно мацала її горло та зап’ястя, перевіряючи дихання й пульс. На мить здалося, що я нащупала, можливо, якийсь трепет, але мене так трусило, що я не могла бути певна.
Допомога. їй потрібна допомога.
І за дивним збігом обставин — може, навіть завдяки провидінню, — я зміркувала, де можна знайти порятунок.
Зовсім поруч.
Піднявши обм’якле тіло дівчини, я, похитуючись, звелася на ноги й попрямувала до скромного дому-приймальні, що розташувався неподалік. Звичайно, на ніч він був зачинений, але я видерлася білими кам’яними сходами на ґанок, схилилася й, вивільнивши одну руку, щосили, скільки її ще в мене залишалося, загупала латунним кільцем.
Я шалено грюкала, доки двері таки не відчинилися. Із зомлілою леді на руках я зайшла, похитуючись і ледь тримаючись на ногах, у передпокій.
Лише мигцем побачила сполохану покоївку, яка мене впустила, бо в паніці я шукала очима здивованого джентльмена, який саме виходив із бібліотеки з вечірнім напоєм у руці, — доктора Ватсона.
Я намагалася йому щось пояснити, але захлинулася власними словами, бо слідом за добрим доктором вийшов його гість і друг… мій брат Шерлок Голмс.
РОЗДІЛ СІМНАДЦЯТИЙ
На щастя, я не могла запанікувати більше, ніж уже панікувала, — це було видно лише з моєї нервової поведінки, бо лице досі приховувала густа чорна вуаль.
Крім того, увага Шерлока Голмса, як і доктора Ватсона, на щастя, була прикута до обм’яклої та, цілком можливо, бездиханної дівчини на моїх руках.
— Боже мій! — Ватсон підійшов до мене й підхопив леді Сесілію на руки, наче дитину для колисання. Майже бігцем він поніс її до теплої та добре освітленої бібліотеки.
Ідучи за ним, мій брат запитав:
— Вона дихає?
— Ледь-ледь.
Отже, вона жива. Почувши це, я раптом відчула таке полегшення у всьому тілі, неначе могла спурхнути в небо — така гора звалилася з моїх пліч.
Доктор Ватсон поклав леді на шкіряну канапу й професійно приклав пальці до її зап’ястя.
— У неї слабкий пульс. Бренді, Голмсе!
Брат уже прямував до карафки, повернувшись до мене спиною. Покоївка стояла дещо віддалік, тримаючись за перила на сходах, наче от-от знепритомніє. Тієї миті я могла просто розвернутися, вийти за двері й розчинитися в темряві.
Я знала, що так і треба зробити. Причин залишатися тут не було. Про леді Сесілію подбають як слід.
Та й було достобіса причин піти. Увага доктора Ватсона чи його друга раптом може перемкнутися на мене; брат впізнає мене. Ба більше, будь-якої миті леді Сесілія може отямитися й вимовити моє ім’я, яке я їй сказала, мов остання дурепа.
Кожна клітинка мого тіла наказувала тікати.
Натомість, наче великий чорний метелик, що прилетів на вогник свічки, я прослизнула в кімнату слідом за іншими.
За моїм братом.
За дівчиною, з якою мріяла дружити.
І за по-батьківськи добрим доктором Ватсоном.
Стоячи навколішках біля пацієнтки та знімаючи зашморг із її шиї, Ватсон вигукнув:
— Що за тварюка хотіла задушити жебрачку! — І крикнув у коридор: — Роуз, виклич поліцію!
Роуз, припустила я, — це покоївка, яка проковтнула язика від страху.
Голмс, тримаючи бренді під рукою у Ватсона, заперечив:
— Це не жебрачка. Поглянь на її зуби. Усе її життя їх доглядали як слід.
Даючи пацієнтці бренді, Ватсон відповів не одразу.
— Поглянь на її шкіру, риси обличчя. Наша гостя — леді, — продовжив Голмс.
— Якщо так, то чому вона в такому…
Мій владний брат перебив його.
— Тут якась таємниця! — Мов яструб, він обернувся
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Енола Голмс. Справа ліворукої леді, Ненсі Спрінгер», після закриття браузера.