Читати книгу - "Афера на двох, Ірен Кларк"

Олівер

Я знав, що Ліна щось приховує. Вона була занадто спокійною, занадто впевненою, навіть як для себе. Але я не міг зловити її на брехні, бо, технічно, вона не брехала. Вона просто не говорила всього.

Проблема була в тому, що я не знав, що саме вона вирішила провернути. І це мене бісило.

— Олі, ти або куриш, або зараз вдариш когось, — почув я голос Ніка.

Я і справді стояв біля вікна, стискаючи сигарету, хоча так і не запалив її. Я взагалі курив рідко, тільки коли справи ставали зовсім лайновими.

— Просто думаю, — пробурмотів я.

— І що надумав?

Я поглянув на Ніка. Він сидів на дивані, перекидаючи ключі в руках.

— Що вона нас усіх переграє.

— Ліна? — Нік посміхнувся. — А ти чого хотів? Ти ж бачив, яка вона.

— Саме тому це проблема.

— Вона ризикова, але не дурна.

— Я не кажу, що вона дурна. Я кажу, що вона може облажатися.

— Може. Але і ми можемо. Ти їй довіряєш?

Я замовк.

— Довіряєш, — підсумував Нік. — Просто боїшся, що вона зробить щось без тебе.

Я пирхнув.

— Мені просто подобається контролювати ситуацію.

— Та невже? А я думав, що тобі подобається Ліна.

Я скривився, але нічого не відповів.

— До речі, що між вами? — Нік кинув ключі на стіл і глянув на мене з явною цікавістю.

— Ти серйозно? Зараз?

— А чому ні? Я помітив, що ви якось… змінились.

— Це називається напруга.

— Ага, напруга. Особливо вночі, так?

Я кинув у нього подушку.

— Відвали.

Нік розсміявся.

— Гаразд, гаразд. Не буду лізти.

Але я знав, що він не зупиниться.

Через кілька годин ми сиділи в кімнаті, коли зайшла Ліна. Вона виглядала задоволеною, що мене насторожило ще більше.

— Щось сталося? — запитав Кір.

— Громов клюнув, — відповіла вона.

У кімнаті запанувала тиша.

— Як саме? — нарешті сказав я.

— Йому повідомили, що в мене є.

Я повільно кивнув.

— І що тепер?

— Тепер він захоче зі мною поговорити.

— Ти жартуєш? — я підвівся. — Ліно, це не входило в план.

— Це входило в мій план.

Я стиснув зуби.

— Ти збираєшся зустрітися з ним?

— Так.

— Ні.

— Так, Олівере.

— Ні, Ліно!

Вона склала руки на грудях.

— Мені потрібно, щоб саме від мене він дізнався, що флешка вже у Інги.

— Це шанс для нього тебе вбити.

— Олівере…

— Ліно, до біса!

Вона мовчала, дивлячись мені прямо в очі.

— Я не дозволю тобі ризикувати.

— Це не тобі вирішувати.

— Чорт забирай, Ліно!

— Олівере, заспокойся.

Я зробив глибокий вдих.

— Ми зробимо це по-іншому.

— Як?

— Не знаю. Але я не дам йому знову тебе схопити.

Вона подивилася на мене довгим, вивчаючим поглядом.

— Ти справді хвилюєшся за мене?

Я стиснув губи.

— Це очевидно.

Ліна посміхнулася.

— Це мило.

— Ліно…

—Потрібно щоб Громов вважав, що він сам викрав мене. Я зіграю так, що він точно повірить в те, що Інга вийшла на мене першою і пообіцяла в обмін на флешку витягти мого батька з в’язниці.

Я важко видихнув.

— Чому я завжди відчуваю, що програю тобі?

— Бо так і є, — підморгнула вона.

Я поклав руки їй на талію і потягнув ближче.

— Ти мене бісиш.

— І заводжу.

— Це не заперечую.

Я поцілував її, притискаючи до себе сильніше, і відчув, як вона усміхається крізь поцілунок.

Чортова Ліна. Я був у цій грі з головою.