Читати книгу - "Після зради, Верона Дарк"

Її поява була несподіваною, наче грім серед ясного неба.

У яскравій червоній сукні, з самовпевненим виглядом і посмішкою, що більше нагадувала виклик, вона крокувала впевнено, наче все навколо належало їй.

Адріан завмер. Всі розмови миттєво стихли.

— Здрастуйте, — мовила вона голосно, пройшовшись поміж гостей. — Вибачте за запізнення. Сподіваюся, ще не пропустила найцікавіше.

Вона підійшла до Маргарити Сергіївни, нахилилася, поцілувала її в щоку й вручила великий букет білих лілій.

— З днем народження. Бажаю вам міцного здоров’я й довгих років життя. І ще… — вона зробила паузу, озирнулась на всіх гостей, а тоді сказала:
— У мене є подарунок, що змінить ваше життя. Ми з Адріаном чекаємо на дитину.

Тиша. Глибока, оглушлива.

Очі всіх були звернені на Адріана. Його погляд — холодний, майже мертвий. Він зціпив зуби, обійшов стіл і мовчки взяв Ірен за лікоть.

— Вийдемо. Зараз же, — шепнув крізь зуби.

Ірен кинула погляд у бік Ніки — погляд тріумфу, отруйний, жорстокий.
Але Ніка стояла нерухомо. Її обличчя — спокійне, майже кам’яне. Але всередині — буря. Її серце билося в шаленому ритмі. Вона намагалася не розплакатися. Не перед людьми. Не перед Ірен.

На подвір’ї Адріан відпустив її руку, ніби вона його обпекла.

— Що ти щойно зробила? — його голос був тихий, але кожне слово — лезо.

Ірен знизала плечима.

— Я просто хотіла поділитися радістю. Ти ж сам нічого не сказав мамі. Я зробила це за тебе. І… — вона нахилилася ближче, прошепотіла, — Я люблю тебе, Адріане,і хочу ,щоб наша дитина росла в повноцінній родині.

Адріан зневажливо глянув на неї.

—  Ірен,більше не приходь без запрошення.

— Я ношу твою дитину! — вигукнула вона на прощання.

— Якщо це справді моя дитина, я не відвернуся. Але я сам вирішуватиму, як і коли про це говорити. А тепер — іди.

Ірен різко розвернулась і пішла, голосно клацаючи підборами.

Адріан залишився на подвір’ї, намагаючись зібратися. Він знав — попереду ще важча розмова. З Нікою.