Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 2"

— Ой, він, мабуть, не виживе.

— А його куди влучило?

— В живіт, двічі. Знайшли тільки одну кулю.

Обидва вони працювали на буряках, один був мексіканець, другий — росіянин; вони пили собі каву в нічному ресторанчику, коли хтось зайшов знадвору і став стріляти в мексіканця. Росіянин заліз під стіл, і там його зрештою влучила сліпа куля, пущена в мексіканця, коли той уже лежав на підлозі з двома кулями в животі. Так про це написали в газеті.

Мексіканець сказав поліції, що сном-духом не відає, хто в нього стріляв. То, мовляв, просто випадково.

— Випадково вистрелив у вас вісім разів і двічі влучив?

— Si, senor [47]— відказав мексіканець, якого звали Каетано Руїс. — Він узагалі випадково в мене влучив, той cabron [48],— пояснив він перекладачеві.

— Що він каже? — спитав сержант кримінальної поліції, подивившись на перекладача з другого боку ліжка.

— Каже, то був нещасливий випадок.

— Скажіть йому, хай краще признається, бо однаково скоро помре, — звелів сержант.

— Дзуськи! — мовив Каетано. — Але скажіть йому, що я дуже погано себе почуваю і волів би менше говорити.

— Він каже, що це правда, — сказав перекладач сержантові. Тоді додав півголосом: — Він не знає, хто в нього стріляв. Стріляли ззаду.

— Атож, — мовив сержант. — Але чому тоді обидві кулі влучили в живіт?

— Може, він якраз обернувся, — сказав перекладач.

— Слухайте, ви, — сказав сержант, водячи пальцем перед самим носом Каетано, жовтим, наче віск, що гостро випинався

на помертвілому обличчі, де живі були тільки очі, пильні, мов у яструба. — Мені начхати, хто у вас стріляв, але я повинен з'ясувати справу. Ви що, не хочете, щоб того типа покарали?.. Перекажіть йому, — звелів він перекладачеві.

— Він хоче, щоб ви сказали, хто у вас стріляв.

— Mandarlo al carajo [49],— мовив Каетано, що знемагав від утоми.

— Він каже, що не бачив того чоловіка, — пояснив перекладач. — Кажу ж вам, у нього стріляли ззаду.

— Спитайте його, хто поранив росіянина.

— Бідолашний росіянин, — сказав Каетано. — Він одразу беркиць додолу й затулив голову руками. А коли в нього стрельнули, почав кричати і оце досі кричить. Бідолашний росіянин…

— Він каже, що не знає. Може, це той самий чоловік, що стріляв і в нього.

— Слухайте, — сказав сержант. — Тут вам не Чікаго. А ви не гангстер. Зовсім ні до чого вдавати з себе кіногероя. Даремно ви не хочете сказати, хто у вас стріляв. На вашому місці кожен сказав би. Нічого поганого в цьому нема. От ви не скажете, хто це такий, а він візьме та й застрелить ще когось. Якусь жінку чи дитину. Не можна, щоб він отак розгулював на волі… Перекажіть йому ви, — звернувся він до містера Фрейзера. — Я не вірю цьому бісовому перекладачеві.

— Я цілком надійний, будьте певні,— сказав перекладач.

Каетано подивився на містера Фрейзера.

— Слухайте, amigo [50],— заговорив містер Фрейзер. — Сержант каже, що ми тут не в Чікаго, а в Гейлі, у штаті Монтана. Ви не бандит, і це вам не кіно.

— Ya lo creo, — тихо промовив Каетано. — Я йому вірю.

— Це зовсім не ганьба — виказати свого напасника. Тут усі так роблять, каже він. Він питає: що буде, коли той чоловік, що стріляв у вас, застрелить жінку чи дитину?

— Я не жонатий.

— Він каже — будь-яку жінку, будь-яку дитину.

— Той тип не божевільний, — заперечив Каетано.

— Він каже, що ви повинні викрити його, — закінчив містер Фрейзер.

— Дякую, — сказав Каетано. — Перекладач з вас чудовий. Я й сам можу говорити по-англійському, але кепсько. А розумію все добре. Як це ви зламали ногу?

— Упав з коня.

— Не пощастило вам. Співчуваю. Дуже болить?

— Тепер уже ні. Спершу боліло.

— Слухайте, amigo, — почав Каетано. — Я зовсім охляв. Ви вже мені даруйте. Та й болить мені сильно, таки добряче болить. Може, я й помру. Зробіть мені ласку, заберіть звідси цього поліцая, бо я страх як утомився. — Він ворухнувся, немов хотів повернутись на бік, і далі лежав тихо.

— Я переклав йому все дослівно, як ви сказали, і він попросив переповісти вам, що справді не знає, хто в нього стріляв, і що він дуже ослаб, то, може б, ви допитали його потім, — сказав містер Фрейзер.

— А потім він візьме та помре.

— Цілком можливо.

— От через те я й хочу допитати його тепер.

— Я ж кажу: хтось стріляв йому в спину, — озвався перекладач.

— Ой дайте спокій, — сказав сержант кримінальної поліції і сховав у кишеню записник.

У коридорі сержант з перекладачем спинилися біля крісла на колесах, в якому сидів містер Фрейзер.

— Ви, мабуть, теж вважаєте, що йому стріляли в спину?

— Так, — відказав містер Фрейзер. — Йому стріляли в спину. А чого ви питаєте?

— Не гнівайтеся, — сказав сержант. — Добре, якби я міг говорити по-іспанському.

— То чого ж не навчитесь?

— Не треба гніватись. Я не маю ніякої охоти допитувати того іспанця. От якби я знав його мову — тоді інша річ.

— Вам не треба знати мову, — сказав перекладач. — Ви можете цілком звіритись на мене.

— Ой дайте спокій… — сказав сержант. — Ну що ж, бувайте. Колись навідаю вас іще.

— Дякую. Я весь час тут.

— Сподіваюся, вам уже не так погано. Ото не пощастило. Страшенно не пощастило.

— Тепер уже легше, коли почало зростатися.

— Так, але вам ще довго лежати. Дуже довго.

— Будьте обережний, щоб ніхто не стрельнув вам у спину.

— Авжеж, — сказав сержант. — Авжеж. Ну, я радий, що ви більше не гніваєтесь.

— До побачення, — сказав містер Фрейзер.

Після того містер Фрейзер довго не бачив Каетано, але сестра Сесілія щоранку приносила звістку про нього. Він такий терплячий, казала вона, ніколи не ремствує, хоч як йому зараз погано.

, У нього перитоніт, і всі думають, що він не виживе. Сердешний

Каетано, казала вона, в нього такі гарні руки й таке приємне обличчя. І він ніколи не ремствує. А дух від нього тепер — ну просто жахливий. Він сам часто показує пальцем собі на ніс, усміхається й хитає головою, казала вона. Той дух страшенно йому дошкуляє. Йому аж самому ніяково, казала сестра Сесілія. їй-право, він такий приємний пацієнт. Завжди усміхається. Він не схотів сповідатись, але пообіцяв, що молитиметься, і за весь цей час, відколи його привезли, ніхто-з мексіканців не прийшов його, провідати. Росіянин — той на кінець тижня уже вийде з лікарні! От за росіянина вона зовсім не вболіває, казала сестра Сесілія. Хоч він, бідолаха, теж мучився. Куля була замащена й брудна, і рана почала наривати, але