Читати книгу - "Робінзон Крузо"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Проте я завзято змагався зі стихією, скільки стало сили, щоб утримати човен подалі від течії, де бурунився вир. Аж після опівдня, коли сонце перетнуло зеніт, з півдня я відчув легкий повів вітру в обличчя. Це мене трохи розрадило, а ще за півгодини здійнявся відчутний бриз. Я вже віддалився на загрозливу відстань від острова, і якби погода перемінилася на шторм, мені неминуче прийшов би кінець: я не мав на борту компаса і ніколи б не визначив, з якого боку острів, якби втратив його з поля зору. На щастя, погода стояла ясна, тож я підняв на щоглі вітрило і, тримаючись чимдалі на північ, щоб оминути течію, спрямував човен до острова.
Коли вітрило було підняте, і човен почав потроху вириватися з течії, я помітив, що боротися мені лишилося недовго: де течія була стрімкою, там вода ставала каламутною, але попереду вона робилася дедалі прозорішою, і я збагнув, що вискочив із підводної течії. На сході, десь за півмилі від мене, я побачив скелі, об які розбивалися великі хвилі. Тут течія розділялася на дві; стрімкіша побігла на південь, а слабша билась у скелі, і там крутився вир.
Тільки людина, яка на ешафоті дізналася про помилування, або яка врятувалася від грабіжників, що мали намір замордувати її, може уявити собі мою радість.
Я розправив вітрило, бо дув свіжий вітерець, і спрямував човен до берега, нарешті потрапивши у приплив, який підштовхував мене до землі.
З припливом я подолав льє і опинився за два льє від підводної течії, яка підхопила мене з тамтого боку скелястого рогу. До острова я підійшов із північного узбережжя, якраз протилежного тому, з якого вирушив у мандрівку.
Коли приплив закінчився, я виявив, що перебуваю просто поміж двох течій — південної та північної, і вода тут зовсім спокійна. Вітерець напинав вітрило, я кермував прямо до острова, хоча й не так швидко, як із припливом.
О четвертій по обіді я наблизився до землі на льє. Попереду мене виступали з води скелі, об які розбивалася південна течія, що з неї я насилу вискочив. Вир бурунився побіля них, але це було не зовсім на моєму шляху, тож я під вітрилом тримався більше на північний захід і нарешті, десь за годину, був за милю від суші, де спокійне море незабаром винесло мене на берег.
Опинившись на суходолі, я впав на коліна й подякував Господу за порятунок, вирішивши, що вже нікуди далеко не вирушатиму човном. Потім я підкріпився з тих запасів, які мав із собою, витягнув човен на берегу невеличкій бухті, котру запримітив іще з моря, і влігся поспати, цілком виснажений подорожжю. За годину я прокинувся.
Отеперечки я замислився, яким шляхом повертатися додому! Я пережив страшенний ризик і добре усвідомлював це, тож навіть не мріяв повернутися тим самим шляхом, яким дістався сюди. З іншого боку, я не відав, що очікує мене на західному узбережжі острова, і не хотів знову пускатися в авантюри. Наступного ранку я вирішив потихеньку плисти на захід уздовж узбережжя, шукаючи заплави, де міг би у безпеці залишити своє судно до того часу, коли воно мені знову знадобиться. Приблизно за три милі я зайшов у гарну затоку завдовжки з милю; вона поступово звужувалась і закінчувалася річечкою. Тут я знайшов затишне пристановище для човна — тепер він стояв, мов у доку. Я кинув якір і зійшов на берег, щоб роздивитися, де опинився.
Виявилося, що приплив я майже в те саме місце, куди ходив уже пішки. Отож я міг усе залишити на човні, взяти тільки рушницю й парасольку, бо спека стояла нестерпна, і вирушити додому. Після всього, що я пережив на морі, перехід видався мені надзвичайно приємним, і скоро я дістався старої літньої хатини. Тут усе стояло на своїх місцях, бо я завжди підтримував у хатині лад.
Я переліз через паркан і влігся в затінку, щоб дати спочинок натрудженим ногам. Був дуже змучений і швидко заснув. Але уявіть собі мій подив, коли мене збудив зі сну голос, що кілька разів покликав мене на ім'я:
— Робіне, Робіне, Робіне Крузо! Бідолашний Робіне Крузо! Де ти, Робіне Крузо? Де ти? Де ти був?
Після того, як я гріб веслами цілий день, а потім ще й подолав пішки добрячий шмат дороги, я так міцно заснув, що спершу ніяк не міг продерти очі. У дрімоті мені вчувалося, що хтось говорить до мене. Але голос і далі повторював: «Робіне Крузо, Робіне Крузо», — тому нарешті я цілком прокинувся — і першої миті страшенно перелякався. Я підскочив на ліжку від жаху, але тільки-но розплющив повіки, як побачив Поля, який сидів на вершечку огорожі. Я збагнув, що це він говорив до мене, бо саме я навчив його такої жалісливої мови. З нього був добрий учень, він усідався мені на палець, нахиляв дзьоб до самого мого обличчя і жалібно вигукував: «Бідолашний Робіне Крузо! Де ти? Де ти був? Як ти сюди потрапив?» — усі фрази, яких я його навчив.
Та навіть коли я переконався, що це всього-на-всього папуга, мені знадобилося кілька хвилин, щоб оговтатися. По-перше, я не міг утямити, як птах залетів аж сюди. По-друге, дивно було, що він тримається поблизу хатини, а не літає деінде. Коли я переконався, що до мене говорить мій-таки чудовий папужка, то простягнув руку і покликав його:
— Полю!
Балакучий пташок підлетів до мене, всівся на великий палець, як завжди, і знову заговорив:
— Бідолашний Робіне Крузо! Як ти тут опинився? Де ти був?
Мені здалося, він дуже зрадів, побачивши мене, тож я взяв його додому.
На деякий час моря з мене було досить — кілька днів я просидів, не в змозі відігнати видіння небезпеки, через яку пройшов. Непогано було б переправити човен назад на свій берег, але я не відав, як практично це можна здійснити. На східне узбережжя, яке я обігнув, не було чого й потикатися вдруге, — у мене серце провалювалось у п'яти і кров застигала в жилах, тільки-но я згадував свою пригоду. Що ж до західного узбережжя, я не знав, чого від нього чекати. Коли б там я наштовхнувся на таку саму підводну течію, з якою вже мав нагоду позмагатися, мене знову потягне далеко від острова у відкрите море. Поміркувавши так, я вирішив поки що обійтися
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Робінзон Крузо», після закриття браузера.