Читати книгу - "Північне сяйво"

— Ну, вимови це, Раймонде, не соромся, — сказав він. — Ти хочеш, щоб ми віддали цю дитину туди, звідки вона втекла, правильно?

Чоловік стояв і, насупившись, вперто мовчав.

— Добре, може, це ти маєш на увазі, а може, ні, — продовжував Джон Фаа. — Але якщо якомусь чоловіку чи жінці потрібна причина, щоб робити добро, подумайте ось про що. Ця маленька дівчинка — дочка лорда Ізраеля, і не хто інший. Тим, хто забув, нагадаю, що це той лорд Ізраель, який заступився перед турками за Сема Брокма-на. Це той лорд Ізраель, який дозволив циганам вільно пересуватися каналом через його маєток. Це той лорд Ізраель, який відстоював Білль про водні шляхи у Парламенті — для нашого блага. І це він підчас повені п'ятдесят третього вдень і вночі допомагав нам і відважно кинувся у воду, щоб врятувати молодих Руда і Нелі Купман. Ви забули це? Ганьба, ганьба, ганьба. А тепер того ж лорда Ізраеля полонили і тримають у найвіддаленішому, найхо-лоднішому, найтемнішому регіоні у фортеці Свольбарда. Чи треба мені називати тих створінь, які охороняють його? А це його маленька дочка під нашою опікою, і Раймонд ван Геріт передасть її владі взамін свого спокою. Так, Рай-монде? Встань і відповідай, чоловіче.

Але Раймон ван Геріт ніби прилип до свого місця і ніщо не могло змусити його піднятися. Гул несхвалення повиснув у залі, і Ліра відчула, як соромно, мабуть, тому чоловікові і як вона повинна пишатися своїм хоробрим батьком.

Джон Фаа озирнувся на інших чоловіків на узвишші.

— Ніколасе Рокбі, я призначаю тебе відповідальним за судно і командування ним. Адаме Стефанськи, ти відповідаєш за зброю та амуніцію, а також будеш командувати бійцями. Роджере ван Попел, на тобі всі припаси, від їжі до теплого одягу. Симоне Хартман, призначаю тебе скарбником, твоє завдання правильно розподілити кошти. Бен-джаміне де Райтер, ти будеш шпигувати. Нам треба багато чого з'ясувати, я хочу, щоб ти зайнявся цим, будеш доповідати все Фардеру Кораму. Майкле Канзона, ти узгоджуватимеш роботу інших лідерів і звітуватимеш мені; якщо я помру, ти керуватимеш і візьмеш справу до своїх рук. Я зробив свої розпорядження; згідно з традицією, якщо чоловік чи жінка не згодні, робіть свої зауваження.

Підвелась жінка.

— Владарю Фаа, ви не берете жінок в експедицію, щоб доглядати за дітьми, коли ви їх знайдете?

— Ні, Нел. У нас буде небагато місця. Будь-яка дитина, яку ми звільнимо, буде краще почуватися з нами, ніж там, де вона була.

— А якщо може виявитися, що ви не врятуєте їх без допомоги жінок, переодягнених в охоронців чи ще в когось?

— Добре, я не подумав про це, — зазначив Джон Фаа. — Ми ретельно обговоримо цю справу, я обіцяю.

Вона сіла, а поряд підвівся ще один чоловік.

— Владарю Фаа, я чув, ви сказали, лорд Ізраель у полоні. Частина вашого плану — врятувати його? Якщо так і якщо він під охороною ведмедів, як я зрозумів, знадобиться понад сто сімдесят людей. І хоч який лорд Ізраель добрий друг, я сумніваюся, чи варто заходити так далеко.

— Адріане Бракс, ти не помиляєшся. Я вважаю, що нам потрібно тримати очі та вуха розкритими і дізнатися якомога більше, поки ми будемо на півночі. Може статися так, що в нас буде нагода щось зробити для нього, а може, ні, але будьте певні, що ні золото, ні люди не будуть використані в жодних цілях, окрім рятування дітей та їх повернення додому.

Знову підвелася жінка.

— Владарю Фаа, ми не знаємо, що гобліни роблять з нашими дітьми. Ми всі знаємо чутки і жахливі історії. Ми чули про дітей без голів, дітей, розрізаних навпіл і зшитих між собою, та про речі, які страшно навіть уявити. Мені справді шкода лякати тих, хто тут сидить, але всі ми чули про це і я хочу сказати це відкрито. Якщо ви знайдете щось таке нелюдське, Владарю Фаа, я сподіваюся, ви жорстоко помститеся. Сподіваюся, що ніякий жаль чи доброта не стримає вашої руки від міцного удару по цих виродках. Я впевнена, що зі мною погодиться кожна мати, в якої гобліни вкрали дитину.

У залі почулися голоси підтримки, коли вона сідала. Всі навколо кивали головами.

Джон Фаа дочекався тиші і мовив:

— Ніщо не стримає моєї руки, Маргарет, окрім здорового глузду. Якщо я підніму руку на півночі, ще міцніший удар відчується на півдні. За твоїми словами криється пристрасть. Але якщо ви йтимете на поводі своєї пристрасті, друзі, ви зробите те, від чого я вас завжди застерігав: ви поставите задоволення власних почуттів вище за те, що повинні робити. Наше завдання — по-перше, врятувати, а лише потім покарати. Це не втішення обурених почуттів. Наші почуття не мають значення. Якщо ми врятуємо дітей, але не зможемо покарати гоблінів, ми виконаємо основне завдання. Та якщо спочатку ми захочемо помститися гоблінам і через це втратимо шанс врятувати дітей — ми програємо. Але будь певна, Маргарет, коли настане час карати, ми завдамо такого удару, який змусить їхні серця здригнутися від жаху. Ми виб'ємо з них силу. Ми залишимо їх розбитими і порожніми, зламаними і зневіреними, розірваними на тисячу шматків і розвіяними чотирма вітрами. Моя власна булава жадає крові, друзі. Вона не куштувала її відтоді, як я переміг татарина у степах Казахстану, вона висить на стіні в моєму човні і мріє, вона чує запах крові у вітрах з півночі. Вона говорила зі мною минулої ночі і розповіла про свою спрагу, і я відповів їй: «Скоро, дівчинко, скоро». Маргарет, ти можеш турбуватися про будь-що, але не турбуйся, що серце Джона Фаа занадто м'яке, щоб завдати удару, коли настане час. І час настане, здоровий глузд підкаже його. Але не пристрасть. Є ще такі, хто бажає говорити? Говоріть, якщо хочете.

Але всі мовчали, і Джон Фаа простягнув руку до дзвоника, яким завершував збори. Він задзвонив гучно й сильно, наповнивши дзвоном весь зал і пробудивши луну в склепінні.

Джон Фаа з іншими чоловіками зійшов з платформи до кімнати перемовин. Ліра була трохи розчарована. Невже вона не потрібна їм? Але Тоні засміявся.

— їм потрібно розробити план, — сказав він. — Ти виконала свою роль, Ліро. Тепер це стосується Джона Фаа і ради.

— Але я ще нічого не зробила! — протестувала Ліра, неохоче йдучи за іншими із зали бруківкою до пристані. — Я лише втекла від пані Кольтер! Це тільки початок. Я хочу поїхати на північ!

— Ось що, — намагався заспокоїти їїТоні,