що я реально мріяла бути вчителем, я люблю дітей і люблю з ними працювати. Ми з вами з першого дня знайшли контакт, та ви й самі це все прекрасно знаєте. Йшли роки, ви росли, дорослішали, ставали розумнішими, самостійними і в той самий час цинічними. Але я все одно вас всіх любила. І що дивно, що до Антона, особливо після того, як він кілька разів потрапляв до міліції, а потім його поставили на облік в дитячу кімнату, я почала проявляти якийсь інтерес. Ти, Антоне, просто виріс швидше за інших. Твій жахливий характер, твій довгий язик, твій цинізм і, в той самий час, твій інтелект мене просто почали вибивати з колії. На Новорічній вечірці, у восьмому класі, я зрозуміла, що просто як дівчисько закохалася в тебе. Але тобі було п'ятнадцять, а мені двадцять п'ять. Я все намагалася втішати себе тим, що десять років — це зовсім небагато. Тим більше, що у мене вже був сумний досвід, де мій хлопець був молодший за мене на три роки. Але три і десять — це дуже велика різниця. Я ревіла ночами, намагалася викинути тебе з голови, але нічого не допомагало. Я бачила, що ти, Рито, теж намагаєшся зблизитися з Антоном, і мене це просто бісило. Ти ж пам'ятаєш, що в нас з тобою завжди були дуже теплі стосунки. Але в той момент я почала ненавидіти тебе. Це були не ревнощі, це була справжня ненависть, і мене це лякало ще більше. Але найстрашніше було те, що буквально кілька років тому, я втратила свою найкращу подругу, це я про Марину, ви в курсі тепер. Я розуміла, що моїй ненависті не вистачить на двох, але нічого не могла з собою вдіяти. А потім з'явилася Інга. Не знаю, чи помітила ти, Рито, як змінився Антон, коли вона з'явилася в нашому класі, але він не те що змінився, він просто почав перетворюватися з бовдура в нормального пацана. Я помітила, що не тільки Антон захопився Інгою, Інга теж страждала і сохла по тобі, Антоне. Ти хоч в курсі був? Але мене це трохи тішило. І знаєте чому? Бо в Інзі я просто не бачила суперниці. У порівнянні з Ритою, віна була сірою мишкою, я знала, що Антону така дуже швидко набридне, і він буде моїм. Але в той вечір, після закінчення восьмого класу мене запросив на дачу Ритин батько. Я не дуже хотіла їхати туди, але одна думка про те, що там я зможу побути з Антоном, поговорити з ним не про школу і не про навчання так мене заводила, що, не роздумуючи, приїхала до вас. Ну, ви пам'ятаєте той вечір. Антон сказав тоді дуже цікаву думку, що пов'яже своє життя тільки з такою ж, як і він сам. Ви не уявляєте, яка ейфорія напала на мене, адже мені стати такою як він, ну або принаймні видавати з себе таку, як він, було на багато легше, ніж тобі, Рито, і, тим більше, ніж Інзі. Але, напевно, так мало статися, що ми пішли з Ритою покурити в сад. І ти, Рито, там мені сказала, що немає на землі нічого і нікого, хто б зміг перешкодити вам з Антоном бути разом. А, якщо ти пам'ятаєш, на той час, ми з тобою якось дивно здружилися. Потім ми лежали з тобою в одному ліжку у вас на дачі, пили шампанське і плакали кожен про своє. Ти раз двісті, напевно, повторила тоді ім'я Антон, а потім заснула у мене на плечі. І тоді я для себе вирішила, що все, вистачить псувати чуже життя, що ти заслуговуєш на щастя, тим більше, що це твоє щастя. А я могла тоді зіпсувати життя і тобі, і Антону. А з Інгою вийшло якнайкраще. Вона просто сама зникла, відкривши тобі шлях до серця Антона. Ось така-то історія, діти мої. Рито, дай цигарку, а то руки трусяться.
Вони з Риткою закурили, дивлячись один одному в очі. Першою заговорила Рита.
— А знаєш, Машка, якби ти тоді сказала, що любиш Антона, то я теж все для тебе б зробила. Я б терпіла і страждала, але я би хотіла бачити тебе щасливою.
— А ви що, вже на ТИ? — здивувався я.
— Так, уяви, і давно. — сказала Мері. — Ми ж подруги. До речі, і ти, Антон, теж можеш бути зі мною на ТИ. Я вже не училка ваша, а вік — це поняття дуже відносне. Тим паче, після таких відвертих зізнань.
— Ну, не знаю, Маріє Петрівно, мені поки якось незвично. Може, з часом звикну до цієї думки.
— З часом… А ти знаєш, що таке час? Знаєш, можна прожити з однією людиною під одним дахом сто років і не знати, як його звуть, а можна в одну мить зрозуміти, що хтось тобі дуже дорогий, а можна і взагалі назавжди втратити все найдорожче.
— Це Ви зараз про що, Маріє Петрівно? — запитав я.
— Діти мої, я скажу вам одну сумну річ. Я Маринці вже розповіла. Так ось, я, так само як і вона, вийшла заміж.
— Машка!!! Та хіба ж це сумна річ! — вигукнула Ритка і полізла цілуватися до Мері.
— Сумна, Рито. І, знаєш, чому? Тому що мій чоловік — іспанець, і завтра ми летимо до Барселони, а звідти на Пальму-де-Майорку. Тому, я навіть і не знаю, коли ми тепер побачимося…
Ритка випустила з обіймів Мері, відійшла на один крок назад і сіла просто на бордюр в своїй вечірній сукні. Крізь щільно стиснуті на обличчі долоні я чув тихе схлипування. Але я нічого не міг зараз вдіяти, та й Мері теж. Я подивився на Мері. Вона, закинувши голову до зірок, тоненькою смужкою випускала в небо сизий дим. За рухами її плечей я зрозумів, що вона теж плаче.
— Ну, дівчата, ну вистачить плакати. — нічого більш оригінального я в той момент придумати не зміг. Ніхто, звичайно ж мене не чув, і ми так продовжували стояти в тиші під зірками, під червневим небом, під звуки диско і рок-н-ролу, що доносилися із залу школи. В той момент я не думав взагалі ні про що, бо мозок мій відмовлявся
