Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Свята Марійка 📚 - Українською

Читати книгу - "Свята Марійка"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Свята Марійка" автора Зінаїда Валентинівна Луценко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 32 33 34 ... 115
Перейти на сторінку:

Марія Федорівна пішла до скрині, відкрила віко – там стосами лежать старі газети, від часу зжовкли. Виклала їх на підлогу, взялась до хустинок, а вони, мов решето, в руках розлазяться.

– Миші поїли! – сплеснула вона руками.

Взялась до іншої скрині, шукати новий одяг, – і там те ж саме! Роззирнулися вчительки по хаті – шаф ніде немає, а те, що висіло на вішалці, – старе лахміття.

– Ну що ж, – каже тоді одна із жінок, – побіжу я, мабуть, додому, мені найближче, візьму хоч байкового халата, нову хустину, не будемо ж ми покійницю нести селом у драній хустці!

А тоді підійшли до ліжка…

– Надю, може, у тебе є яке старе негодне простирадло, – каже Марія Федорівна, – то вже відшкодуй, бач…

– Гаразд, візьму.

От та жінка побігла додому за речами, а решта вийшли надвір.

– Як же це так? – зітхають. – Покійниця прожила сама, а в хаті пустка, ніде нічого.

– Боже-боже, – зітхнула Марія Федорівна. – Я тепер довго не зможу спати: вона лежить, а над нею півстіни надулось, тріщина така, що видно небо! Зараз, дівчата, приб’ємо рядно гвіздочками, бо прийдуть люди, якось недобре буде – Ліда Яківна усе село вчила, а ховатимемо з розваленої хати.

Надя швидко повернулася з речами. Вчительки разом із головою сільради поспішали навести лад у хаті – підперли кілком стіну і забили гвіздками глибоку тріщину над ліжком, повиносили на вулицю відра із помиями і гниллю, перевдягнули тіло у байковий халат, намотали хустку.

Уже й друга година – а нікого! Ніхто не йде на похорон.

– Немає чого й чекати, – каже тоді голова сільради. – Везімо на цвинтар тіло. Ми з водієм і сусідом винесемо труну, а ви кладіть поряд кришку, та й поїдемо.

– Як?! – каже Марія Федорівна. – Так не годиться! Хоч трохи селом треба пронести! Щоб люди бачили, це ж шанована вчителька!

– Як знаєте…

Труну поставили в машину, поклали на кришку труни хліб, і так, як є, – чотири вчительки понесли той хліб із двору.

– Гей, жіночки! – щойно завів мотора і гукає до вчительок водій. – У мене тут невеличка аварія сталася – згоріла свічка. То я не можу помалу їхати. Якщо хочете нести кришку, то будете підбігати.

Ось так і ховали Ліду Яківну, на бігу. Машина щосили гарчала, на машині трясся гріб, за машиною йшов голова сільради. А попереду, із кришкою в руках бігли чотири вчительки. Голова їх ще й підганяв, коли бачив, що машина от-от може наїхати.

– Гей! Давайте швидше!!! – перекрикував він ревіння мотора. – Підбіжіть! Жіночки!!! Швидше! Швидше, бо наїду!

Був місяць грудень, майже четверта година вечора, сутеніло. Людей ніде не видно, тільки дивна процесія бігла селом, з-за воріт гавкали собаки.

– Ой, дівчата, нам тільки червоного прапора попереду не вистачає! – раптом на весь голос гукнула Марія Федорівна.

Вчительки із подивом перезирнулись…

Свята Марійка
Роман у новелах
Варвара хотіла сина

Найбільше, що може зробити чоловік для своїх дітей, – це любити їхню маму. Так він формує уявлення дочки про її майбутнє подружжя і показує приклад синові.

Іванка Подольська (журнал «Слово жінки»)

Була Варвара четвертою дитиною в сім’ї, останньою. Мама пізно її надбала, й, мабуть, про те дуже шкодувала.

– Доню-доню, – дуже часто казала вона ще маленькій Варці. – Не будь дурною, як була я: коли виростеш, нізащо не поспішай виходити заміж. Або й взагалі – не треба.

– Та я й не вийду, – згоджувалася у всьому.

– Але ж біда з вами, дівчатами! Для чого ви мені насіялися? Будете, як я, колись терпіти! З хлопцями воно простіше…

– Ти що, нас не хотіла? Ти не любиш мене й сестер?

– Коли – любити? Хіба є мені коли любити?! Які ж чорти придумали той заміж…

Мати стогне, Варварі її шкода…

– Я заміж не вийду… Але можна мені дитинку народити, тільки для себе, мамо?

– Хіба – хлопчика, – мати, мабуть, жартувала? – бо дівки родяться на муки.

Варвара дуже жаліла маму: худенька, згорблена, увесь час бліда на обличчі – від

1 ... 32 33 34 ... 115
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Свята Марійка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Свята Марійка"