Читати книгу - "Бріда"

Але він поводився, як Вікка, котра майже не давала їй практичних настанов.

— Навчіть мене, — знову попросила вона.

Маг дивився невідривним поглядом на покриті снігом безлисті верхівки дерев. Він міг би забути в цю мить, що він Наставник, і залишитися тільки Магом, таким самим чоловіком, як і всі інші чоловіки. Він знав, що перед ним його Інша Частина. Він міг би сказати їй про світляну цятку, вона йому повірила б, і їхня нова зустріч неодмінно відбулася б. Навіть якби тепер вона втекла від нього, заплакана й обурена, вона повернулася б, адже він сказав би їй правду — і так само як вона йому була потрібна, він був потрібен їй. Такою була мудрість Інших Частин — одна з них неодмінно мала впізнати другу.

Але він Наставник. Й одного дня в одному іспанському селі він дав священну клятву. Й серед усього іншого в тій клятві були слова, що жоден Наставник ніколи не повинен ставити іншого перед необхідністю вибору. Одного разу він уже припустився такої помилки й за це на багато років був вигнаний зі світу. Тепер усе було інакше, та все одно він не хотів ризикувати. «Я міг би відмовитися від магії задля неї», — на якусь мить був подумав він, але відразу ж зрозумів, наскільки безглуздою була його думка. Адже Кохання не вимагало такого зречення. Справжнє Кохання дозволяло, щоб кожне з двох ішло своєю дорогою — знаючи, що в такий спосіб Частини не віддаляються одна від одної.

Треба було мати терпіння. Він і далі спостерігатиме життя пастухів і знатиме, що рано чи пізно обоє будуть разом. Таким є Закон. Він вірив у нього протягом усього свого життя.

— Те, що ти просиш, є дуже простим, — сказав він нарешті. Йому вдалося зберегти самовладання; дисципліна перемогла. — Зроби так, щоб коли ти доторкнешся до іншого, всі твої п’ять чуттів уже діяли. Бо секс живе власним життям. Від тієї миті, коли він починає діяти, ти вже його не контролюєш — він тебе контролює. І все те, з чим ти до нього прийшла — твої страхи, твої бажання, твоя вразливість — залишатиметься з тобою протягом усього часу. Через те люди й стають імпотентами. У сексі бери з собою в ліжко лише любов і п’ять уже задіяних чуттів. Лише тоді ти зможеш прилучитися до Бога.

Бріда дивилася на гільзи, розкидані на землі. Вона не показала, що відчуває. Зрештою, йшлося лише про такий собі трюк, і вона вже знала, як він робиться. «А більш нічого мене поки що й не цікавить», — сказала вона собі.

— Це все, чого я можу тебе навчити.

Вона мовчала. Дикі коні були приборкані тишею.

— Глибоко вдихни сім разів повітря, зроби так, щоб усі твої п’ять чуттів були розбуджені до фізичного контакту. Дай час часові.

Він був Наставник Традиції Сонця. І витримав іще одне випробування. Його Інша Частина також допомогла йому багато чого зрозуміти.

«Я вже показав їй панораму згори. Тепер можна спускатися».

Вона неуважно дивилася на дітей, що гралися на майдані. Хтось сказав їй одного разу, що в кожному місті є «магічний куточок», куточок, куди ми маємо звичай приходити, коли хочемо серйозно подумати про життя. Цей майдан і був її «магічним куточком» у Дубліні. Неподалік від нього вона винаймала своє перше помешкання, коли приїхала до великого міста зі своїми мріями та сподіваннями. У ту пору головним проектом її життя було вступити до Триніті-Коледжу, а по його закінченні викладати літературу. Вона багато часу просиджувала на тій лаві, де сиділа тепер, пишучи вірші та намагаючись поводитися достоту так, як поводилися її літературні кумири.

Але грошей, які надсилав батько, завжди не вистачало, і їй довелося влаштуватися на службу в таку собі фірму експортних перевезень. Вона не нарікала: була задоволена своєю працею, а сьогодні її служба мала для неї надзвичайно велике значення — бо саме вона наповнювала все для неї реальним змістом і допомагала їй не збожеволіти. Саме служба допомагала їй перебувати у стані хисткої рівноваги між світом видимим і світом невидимим.

А діти гралися. Усі ці діти — як і вона колись — слухали розповіді про фей і відьом, де чаклунки вдягаються в чорний одяг і дають отруєні яблука бідолашним дівчаткам, які заблукали в лісі. Жодне з тих дітей не могло собі уявити, що ось тут, спостерігаючи за їхніми розвагами, сидить справжня відьма.

Того вечора Вікка зажадала, щоб вона зробила вправу, яка не мала нічого спільного з Традицією Місяця; будь-яка людина могла б домогтися такого результату. А їй, бачте, треба було зробити це для того, щоб підтримувати у стані постійної придатності міст між видимим і невидимим.

Її завдання було дуже простим: вона мала лягти, розслабитися й уявити собі одну з центральних вулиць міста. Потім зосередити увагу, подивитися на вітрину крамниці, яку теж треба було собі уявити, й підмітити там усі деталі — товари, ціни, розташування. По закінченні цієї вправи вона мала вийти на вулицю і порівняти з реальністю все, що вона собі уявила.

А тепер вона сиділа й дивилася на дітей. Вона щойно повернулася з крамниці, й усе там було достоту таким, яким вона побачила його в уяві. Вона запитувала себе, чи це була вправа для звичайнісіньких людей, чи домогтися такого результату допомогли їй місяці тренувань у чаклунському ремеслі. Вона так і не змогла відповісти на це запитання.

Але вулиця, яку вона обрала для своєї вправи, була розташована неподалік від її «магічного куточка». «Отже, то була не випадковість», — подумала вона. Серце їй боліло, бо вона ніяк не могла з’ясувати свою проблему з Коханням. Вона кохає Лоренса, в цьому сумніву не було. Вона знала, що