Читати книгу - "25 професій Маші Філіпенко"

«Джерело знайдено крп Виявлено у селищі з коровою крп Веземо пробку крп Соколов Готов Кін-Гагарін».

А коли Михайло Гагарін, Соколов і Валера Готовкін вийшли з пошти, вражені дівчата казали:

— То не партизани були, не з кіно. То міліція була. Петровка, тридцять вісім. Вони злочинця шукали. Він, мабуть, був дуже небезпечний.

— Чому небезпечний? Скажи, Марусю.

— Тому що Соколов готов.

— А той, у китайському плащі, і справді китайської національності.

— Це ж чому, поясни, будь ласка.

— Тому що прізвище у нього китайське — Кін-Гагарін.

Через деякий час кореспондент Куженкін прибув. Він довго дівчат розпитував. Телеграми читав. А потім продиктував по телефону допис у вишньоволоцьку газету: «Кін-Гагарін виходить на слід».

Потім було багато всіляких подій. І зустрічі у піонертаборі. І урочистий вечір з вишньоволоцькою інтелігенцією. І відповіді на запитання журналістів.

А ще через день, надвечір, Михайло Гагарін на своєму «газику» привіз у Вишній Волочок на станцію готового Соколова, Валеру Готовкіна і Машу Філіпенко. Вони від'їжджали до Москви. Ще проводжав їх геологічний Володя Стороженко. З величезним порожнім рюкзаком. Як завжди, йому було доручено по дорозі купити п'ятсот банок консервів.

Він говорив на прощання:

— Їдьте, друзі. Я не буду тут з вами панькатись, сльози проливати. По консерви побіжу. Я став фахівцем по консервних копалинах. Я вже давно не геолог.

Відомий слідчий Кін-Гагарін також не панькався. Він подарував Валері ліхтарик-дзижчалку і подався колеса підкачувати. Ех, життя геологічне!

У поїзді лейтенант Соколов сказав:

— Я, друзі, також давно не геолог. У медицину пішов. У хімію. А колись же геологом починав.

— А чому облишили?

— Я вважаю, що корисні копалини чіпати не треба. Треба їх для нащадків зберегти. Вони ж не тільки наші. Ми повинні сонячну енергію використовувати, гідроелектричну, атомну.

Маша зразу вирішила, що попроситься у професора Баринова поліпшувачкою саме на ці розробки. Пора просунути вперед наукові дослідження у цих галузях.

Валера Готовкін також вирішив почати життя заново. Якнайскоріше виправити двійку з математики і проситися у постійні поліпшувачі. Не буде він більше паненям виховуватись.

У Москві Машу зустрічали батьки. А Валеру зустрічали дідусь і бабуся.

— Ну як, онучку, здоровий? Сподобалось тобі?

— Ще як сподобалось! — закричав Валера. — Бабусю! Дідусю! Ми там навіть жодного разу не роздягались!!!

КІНЕЦЬ

Після геологічної експедиції Машу надовго лишив у спокої Інститут Поліпшення Виробництва. Тому що мама подзвонила професорові Баринову і вичитала йому:

— Можливо, виробництво ви поліпшуєте, але нашу дитину ви погіршили. Батько їй каже: «Помий посуд. Он раковина повна тарілок». А вона відповідає: «Татусю, ти сам помий. Я надзвичайно зайнята. Я для країни нафту шукаю». — «Це ж яким чином ти її шукаєш?» — «А так, татусю, по карті. Нафти там найбільше, де найбільше бензоколонок». Батько каже: «А чемодани із крокодилячої шкіри продають там, де найбільше крокодилів. Тобто у підвалі Центрального універмагу». Вона у відповідь на це каже: «А я посуд все одно мити не буду. У мене багато справ є державної ваги». Отож у нас вдома не дочка живе, а просто міністр оборонної промисловості. Скоро ми до неї на прийом записуватимемось по вівторках і суботах.

Професор Баринов такого від Маші не сподівався. Він лише охав і ахав у трубку і нічогособікав:

— Ах! Ах! Ах! Ох! Ох! Ох! Нічого собі!

— І вчитись вона кепсько стала. У неї з англійської самі двійки.

Професор Баринов сказав:

— Я все зрозумів. Ми її тимчасово усунемо від поліпшення. Тим паче що у нас інший гарний поліпшувач виробився — Валера Готовкін. Він нас виручить. А з англійською мовою ми вам допоможемо. Прикріпимо до Маші маму товариша Жбанова.

— Дякую, — сказала мама. Але сама навіть засмутилась, що її Машу усунули від поліпшення. Маші й за це перепало:

— Бачиш, виставили тебе!

— Мамо, але ж ти цього сама бажала!

— Хто ж знав, що вони усунуть одразу. Я гадала, вони тобі прочухана влаштують. Та гаразд, зате тепер візьмешся за навчання. Хоча зарплату твою шкода.

І от якось до Маші в квартиру завітала ще не стара літня жінка. Вона як тільки ввійшла, так з порога й сказала:

— Does Masha Filipenko live here?

Чистою англійською мовою. (Що рідною мовою означало «Тут мешкає Маша Філіпенко?»)

Маша нічого не зрозуміла, крім двох вельми звучних англійських слів: Масша Філіпьєнко. І вона запитала:

— Хто ви? Вам кого?

На що громадянка відповідала:

— Tell in English, please.

(Що означало: «Кажіть, будь ласка, по-англійськи».)

Маша здогадалась, що прибула мама товариша Жбанова. І вона мовила по-англійськи:

— Проходьте, ду ю ду!

Все це було вдень, після школи. Вдома був тато. Він вийшов із своєї кімнати. Він також здогадався і мовив:

— Добрий день, добрий день. Ми на вас чекаємо. Хочете чаю?

— Tell in English, please, — повторила жінка.

І тато також мовив:

— Проходьте, ду ю ду.

Вчителька увійшла в квартиру