Читати книгу - "Повії теж виходять заміж, Євгенія Анатоліївна Кононенко"

– Я, донечко, не поїду. Я всього боюся. Буду, як дурна, серед того модерну. Ти подзвони, як долетіла. Гадаю, він тобі дозволить один раз!

- Мамо, мої необмежені телефонні дзвінки включені до шлюбного контракту. Як і поїздки додому три рази на рік!

- Ну, дай тобі, Боже!

В напруженій чорній тиші раннього ранку просигналив автомобіль. Мама й дочка присіли на диванчик. Пролунав другий сигнал. Мати натягла боти на босі ноги, одягла старе пальто, схопила обидві сумки. – Не треба, мамо! – рушила вниз. Водій зустрів їх на сходинках, забрав валізи, хутко побіг до виходу. Мати й дочка, взявшись під руки, тихо йшли повз сонні пошарпані стіни. На вулиці мовчки тихо обнялися.

- Ну от куди привели тебе закони жанру, доню… Невже це логіка твого сюжету?

- Закони жанру кажуть, що це лише зав'язка. Найцікавіше попереду… Тільки б знати – що?

Таксі швидко зникло. От уже його і не видно, і не чутно.

Матері стало холодно, вона повернулася додому. Відчинила скляні дверцята книжкової шафи, взяла в руки кольорове фото, довго розглядала Оксану і Рональда. Неусвідомлено поставила світлину туди, біля Портрета. Згадала останні слова, що їх сказала дочка, сідаючи в таксі. І вперше без сліз, але з цікавістю, наче уся ця історія була їй чужа, подумала:

«А й справді, що ж воно буде далі?..»

– Скільки тобі можна казати, стара паскудо, бабо малокультурна, не цілувати дитину у сідницю! Скільки це тобі можна повторювати! Ти кінець кінцем виховуєш у дитини нездорові нахили!

- Хто тобі сказав, що я цілувала дитину в сідницю?! Звідки ти це взяла?! Я не ідіотка!

- Ти хочеш сказати, що я – ідіотка?!

- Запитай у дитини! Сонечко, невже я?!..

- Не вчи дитину брехати!

- Я не вчу! Це ти її вчиш бозна-чому! Куриш при ній, п'єш!..

- Я?! Це ти привчаєш дитину до якихось збочень! Та я ледве відтерла твою помаду від її сідниці, коли вчора її купала!

- Я не цілувала дитину у сідницю!

- Одначе у дитини на сідниці була твоя жлобська помада!

- Послухай, ти вчора з'явилась додому о четвертій! Я сиділа з твоїм чадом цілу ніч! А потім бігла до себе через увесь район, коли не ходив транспорт! Де ти була тої ночі?

– Ти мені не замовляй зуби! До чого тут, де я була?!

- Ти обіцяла прийти увечері! О дев'ятій! Збиралася сама класти спати свою малу! Чого мені коштувало розповідати, що мама зустріла фею з країни метеликів і та їй переповідає багато нових дитячих казок!

- Боже, яка в тебе ідіотська фантазія! До чого тут фея з країни метеликів! Не могла сказати дитині, що мама на роботі!

- На якій роботі можна бути вночі!?

- Ти що, не знаєш, стара шкапо, яка в мене робота?! Та мені неодмінно треба було побачити нічну натуру – як у Сюченка на картині! Як я можу писати статтю про картину, якщо не бачила натури?!

- О дев'ятій уже геть темно! Навіщо тобі третя ночі?!

- Це тільки таким невігласам, як ти, здається, що о дев'ятій те ж саме, що й о другій! Але ж насправді після нулів зовсім інші фарби! Це знає навіть учень четвертого класу художньої школи!

- Божечку! Ти була за містом уночі!

- Не за містом, а на Щекавиці! Я тобі сто разів казала! Сюченко – урбаніст!

- Ні, я з тобою повішуся!

- Вішайся! Принести мотузку?! Чи повісишся на ґумці зі своїх штанів?

- Ти ходила сама по Щекавиці, де живуть самі алкоголіки! Мені, старій людині, там удень страшно! А ти ще дитя!

- Яке я тобі дитя? У мене в самої дитя!

- Тим більше ти маєш берегти себе, а не лазити сама вночі по Щекавицях!

- Невже, стара вобло, ти думаєш, що я була сама?

- З ким же?! Із Сюченком?

- До чого тут Сюченко?! Що в тебе за ідіотські думки?!

- А до того, що Сюченкова жінка одного разу вже шукала його тут! Навіть під ліжко зазирала!

- Я тобі вже казала: в тебе зовсім голова з дірками! То була не жона, а мама!

– Ні, то була молода жінка!

- Скільки разів тобі казати! У Сюченка немає постійної дружини! То була його мати! Вона дуже молодо виглядає! Вона – сильний графік! Не всі ж у 48 років виглядають на 64 з половиною!

- З тобою я скоро виглядатиму на 74 з половиною і на всі 75! Доню, я повинна знати, з ким ти була минулої ночі на Щекавиці!

- Минулу ніч я провела вдома зі своєю дитиною!

- Ти розумієш, про що я кажу! З ким ти була вночі на Щекавиці позатої ночі?!

- Невже з тебе не досить, що я там була не сама? Невже ти думаєш, що я – я! – ходитиму сама вночі по Щекавиці?!

- Але той Сюченко такий худенький, такий низенький, він і не захистить, як нападуть якісь хулігани!

- До чого тут Сюченко?! Чого ти причепилася до нещасного Сюченка?! Що тобі від нього треба?!

- Як це, до чого тут Сюченко?!

- Саме так, до чого тут Сюченко?!

- Але ж картина Сюченка?! Чи не так?!

- Яка картина?! Яка ще тут картина?!

- Ну… Картина… Ніч… Щекавиця… Друга ночі…

- Боже мій! На поезію її потягло!