Читати книгу - "Галицько-Волинське князівство, Іван Петрович Крип'якевич"

Тисяцькі були пов’язані з організацією окремих князівств. Кожне князівство мало свого тисяцького. Коли ж окремі землі з’єдналися в Галицько–Волинське князівство, роль тисяцьких зменшилася, вони перейшли на становище начальників земель або волостей. В XIV ст. тисяцькі вже не згадуються, на їх місці виникають інші урядові посади, з якими пов’язані різні адміністративні функції.

Перше місце між княжими сановниками в XIII ст. зайняв дворський або дворецький. Цей чин був майже невідомий в інших князівствах. Він виник, правдоподібно, під впливом державного устрою сусідніх країн, а зокрема, Угорщини. Літопис згадує при подіях 1211 р. угорського «великого дворського» Пота, який очолював війська, надіслані на допомогу Данилові [Іпат., с. 484.]. Дворський — це на Угорщині палатин. В Галичині дворський згадується вперше 1238 р. при Ростиславі Михайловичу, який мав близькі зв’язки з Угорщиною[198]. З 1242 р. дворські виступають постійно між боярами Данила[199].

Літопис характеризує функції дворських лише з одного боку: їх участь у воєнних походах. Так, дворський Андрій виряджався на Перемишль проти бунтівного єпископа, брав участь у бою під Ярославом, у поході проти ятвягів та ін.; так само у боях зустрічаємо і інших дворських.

Але сама назва дворського вказує, що його основна діяльність зв’язувалася з княжим двором. Ці функції дворського пояснюють грамоти Юрія II, в яких виступає «суддя нашого двору», — 1334 р. Хотко, 1335 р. Васько Кудинович[200]. Правдоподібно, суддя княжого двору — це урядник, ідентичний з дворським [Болеслав–Юрий II, с. 154.]. Якщо цей здогад правильний, то дворський виконував судівництво від імені князя. Можливо, що він мав ще інші обов’язки, зв’язані з управлінням княжого двора.

Один раз згадується в літопису печатник. Це посада невідома в інших князівствах Русі, але поширена в Західній Європі. Як можна здогадуватися із назви, печатник зберігав княжу печатку і використовував її до княжих документів, так, як це робили західні канцлери. Збережені оригінальні грамоти Галицько–Волинських князів XIV ст. писані на пергаменті, а печатки при них привішені на жмутках тонких нитяних мотузків; печатки витиснені на воску двобічно [Болеслав–Юрий II, с. 222, 245.]. Печатник, очевидно, також складав текст грамот або керував його складанням. Грамоти писав окремий писар — писець [Іпат., с. 594, 613.].

Печатник виконував також інші адміністративні функції. Печатник Курило 1241 р., за дорученням Данила і Василька, їздив у Бакоту «списати грабежі нечестивих бояр» і впорядкував тамошні справи, «втихомирив землю» [Іпат., с. 526.].

Серед сановників княжого двору виступає також стольник. Головним в його діяльності було, правдоподібно, управління княжими земельними маєтками. Стольника Якова 1241 р. Данило вислав до боярина Доброслава, який самовільно роздавав княжі землі між дрібних бояр [Іпат., с. 525.].

З бояр, які перебували на княжому дворі, згадується ще сідельничий Іван, якого Данило вислав із військом проти бунтівних бояр [Іпат., с. 550.].

У літописі не завжди вказано посади бояр, які виконували важливі доручення князя. Так, 1255 р. Данило вислав Костянтина Положишила збирати данину в землі ятвягів [Іпат., с. 53.].

З цього видно, що центральна адміністрація в Галицько–Волинському князівстві була досить диференційована, мала ряд спеціальних посад (дворський, печатник, писець, стольник та ін.). Але необхідно зауважити, що всі вони не завжди виконують обов’язки, зв’язані прямо з їх посадою, а князі доручають їм інші адміністративні доручення. Це дозволяє зробити висновок, що спеціалізація в управлінні не була ще послідовно проведена.

На які кошти утримувалося центральне управління, нам точно невідомо, але можна здогадуватися, що князь давав утримання двірським сановникам, наділяючи їх землями та іншими угіддями. Неповні відомості й про те, як була організована провінціальна адміністрація. Розподіл на князівства зберігся до кінця XIII ст. Пізніше зустрічаємо лише назви Галичини і Володимирії як назви двох складових частин Галицько–Волинського князівства [Болеслав–Юрий II, с. 4, 149–151.].

Територія князівств поділялася на менші округи, які звалися волостями. Назва волості в такому значенні з’являється у джерелах в середині XIV ст., раніше волость була однозначна з князівством[201]. В XIV ст. волостями звалися і давні князівства та їх округи. Так були волості Галицька, Перемишльська, Теребовельська, Белзька, Ярославська, Сяноцька, Самбірська, Городоцька, Львівська, Жидачівська, Коломийська та ін. [Розов, № 2, 3, 12, 18, 19, 22 та ін.; АГЗ, т. 2, № 4; т. 5, № 10; т. 7, № 21; т. 8, № 18; КДМ, т. 1, № 225; т. 3, № 225; Матр., т. 1, дод. № 26; т. З, дод. № 27.].

Управителів волостей назначав князь, добираючи їх з визначних бояр. 1222 р. Здобувши Галич, Мстислав поєднався з ворожим йому боярином Судиславом «і честю великою пошанував його, і Звенигород дав йому» [Іпат., с. 493.]. Звенигород був столицею колишнього князівства, і йдеться про те, що князь назначив Судислава управителем не тільки міста, а й волості. Так само Данило 1234 р., прийшовши під Галич, «став на березі Дністра і прийняв Галицьку землю і роздав городи боярам і воєводам, і було у них багато харчів» [Іпат., с. 514.]. Це місце літопису треба розуміти так, що князь надав різні міста боярам для тимчасового прохарчування, але так само князі надавали боярам міста і райони у постійне управління. Так, один з наймогутніших бояр, Доброслав, держав управління частини Підкарпаття, і Данило давав йому доручення, кому має надавати волості і як використовувати «коломийську сіль», але Доброслав не слухав наказів князя [Іпат., с. 525.].

Мстислав Данилович надав боярам місто Всеволож і сусідні села [Іпат., с. 592.]. Управління волостю було тісно зв’язане з землеволодінням.

Устрій міст в ранішому періоді був такий самий, як і в інших землях Русі, — з перевагою боярсько–патриціанської верхівки, з розподілом на сотні і вулиці, з вічем, на якому проявлялися прагнення рядових жителів. Літописи передають деякі риси у випадкових звістках з Галичини і Волині. Вище було згадано про віче у Звенигороді [Іпат., с. 228.]. Із грамоти Мстислава Даниловича 1289 р. виходить, що місто Берестя поділялося на сотні: жителі мали платити данину «з усякого ста» [Іпат., с. 615.].

Надалі в деяких містах Галицько–Волинського князівства поширюється німецьке, магдебурзьке право і приймається новий міський устрій. 1324 р. лист міщанам Торуня пишуть «бурмистри і громада міста Володимира». З форми цього листа