Читати книгу - "Секрет Світлячка, Олена Гуйда"

- Гаразд, акторко, тільки давай без твоєї самодіяльності. Поводишся пристойно і не лізеш не в свою справу. Особливо щодо звідництва, – суворо попередила я, пам'ятаючи непростий характер усіх магічних істот без винятку.

Та й годі вже. Вкотре завдавати добро. Тепер не зрозумієш, як поводитися з начальством.

«Начальником» офіцера Найра теж називати було ніяково тепер. Адже якщо так, то я цілувалась зі своїм командиром, а це теж не дуже приємно. Тільки Мелані вважає, що жодна робота чи навчання справжньому коханню не перешкода. А як на мене, нічого доброго службові романи не приносять. Одні проблеми. І розпочалися вони вже сьогодні у ректорському кабінеті. Згадала невиправдано дивну поведінку офіцера і зовсім знітилася. Як налагодити нормальний робочий процес? Може просто вдати, що нічого не сталося?

Ох-хох…

Сунара розплющила очі, подивилася на мене з явним засудженням і відкрила навіть рота видати чергове, цього разу категорично засуджує мене «Пім». Але я її випередила, попередивши:

– Інакше викину на вулицю.

Звичайно, я б її не викинула нікуди. Не в моїх правилах. Але сунара цього не знала, тому насупилась, закрила рота і надулася. Щось вона мені справді Мелані нагадує. Може, недаремно подруга заявляла про спорідненість із магічними істотами...

- Добре, мені час. Ти відігрівайся, відсипайся, відпочивай… – зітхнула я, укладаючи малу у своє ліжко і прикриваючи краєм ковдри.

При цьому дуже страшно було зробити незручний рух і нашкодити. Але судячи з виразу обличчя моєї нової співмешканки - мене цей момент хвилював більше, ніж її.

- Пім?! - вигукнула вона, схопившись на ноги. Спробувала злетіти, я так гадаю, але не вийшло.

Що викликало в неї щире здивування, вона ошелешено подивилася на нерухомі крильця і ​​потім на мене. І що я могла їй на це сказати?

- Потрібен час. Думаю, кілька днів, доки відновишся. Доведеться лежати та відпочивати.

Сунара зітхнула, сіла, підтягнувши коліна до грудей і обійнявши їх, і засумувала. Незрівнянно велика сльоза скотилася по щоці. І мені стало її так шкода.

– Я впевнена це пройде, – обережно почала я. Не знаю, чи це так, але мені хотілося вірити, що малюк видужає. - Просто потрібен час.

- П-пім, - схлипнула сунара, подивившись мені в очі. Але тут же насторожилася, і зиркнула кудись у бік дверей.

І майже відразу ж пролунав обережний, але чіткий, стукіт у двері.

Дуже дивно, зважаючи на те, що гості у нас бували нечасто. І мені стало трохи не по собі. Охоронних заклинань на будиночку теж не було, і ми покладалися виключно на авторитет льєра Кларенса, якого в місті поважали. Та й будинок був не на окраїні – хтось та помітить.

Я задріботіла до вхідних дверей, виглянула у віконце, дізнатися, що за гість вирішив до нас навідатися, і оторопіла. Біля входу стояв один із бойових магів загону. Той, котрий так сподобався Мелані вчора. Але на мій смак – моторошний він якийсь.

Ну що зробити? Відсунула засувку на дверях та відчинила гостю.

- Доброго вечора, льєро Трев, - заговорив він сухо і глухо. Навіть усміхнувся.

Все одно моторошний. Навіть із усмішкою на обличчі.

- Доброго вечора, - насупившись, привіталася я, вийшовши на вулицю і прикривши за собою двері.

Мороз міцнів. І одразу обпік руки та обличчя.

- Вам велів передати офіцер Найр, - засунув він мені в руки пакет.

Я прийняла його радше рефлекторно. Це що таке? І що це взагалі означає?

Але мене вистачило тільки на ошелешено-питальний погляд на посильного.

- Самі розбирайтеся, - скривився він, даючи зрозуміти, що брати на себе більше, ніж від нього вимагалося не збирається.

– Дякую, – пробурмотіла я, не розуміючи, як взагалі на все це реагувати.

- Немає за що. І... до завтра чи що. Мені здається, завдання буде цікавеньким.

І своє "Усього доброго!", я вже говорила його спині.

Боги, і з ними мені працювати... Добре, що це лише практика.

Порив вітру змусив мене зіщулитися, і я тут же згадала, що загалом вискочила на вулицю просто у сукні, а на вулиці – зима. Притиснула пакет до грудей і повернулася до будинку.

Мене долали змішані відчуття від цікавості до страху. А ось сунара, побачивши пакет у моїх руках пожвавішала, навіть підскочила на ноги, забувши, що, власне, страждає, і застрибала від нетерпіння на ліжку. Ну… дитина.

- Зараз-зараз, - зрозумівши, що вона горить від нетерпіння розвідати, що всередині пакета, заговорила я. – Самій цікаво.

І я, чекаючи поки маля почне знову жестикулювати і щось мені втовкмачувати своєю мовою, відкрила пакет. І була вражена.

То була форма загону бойових магів. Чорна. Сорочка, теплі штани, утеплений жилет та кітель з капюшоном. Чорні теплі черевики та рукавички на хутрі. Абсолютно нове, воно поколювало пальці магією.

І все б нічого... Але цілителям не покладено форму. Зазвичай вони обходилися просто повсякденним одягом, хіба що зручнішим. А я ще й практикант.