Читати книгу - "Вітер у моїх руках, Христина Лі Герман"

    — Ось ваші реквізити, Кетрін. Тут ще декілька документів, які ми встигли закінчити до цього моменту по вашій кандидатській, — Моллі мило посміхнулася і простягнула папери через стіл.

    Узявши теку, я проглянула листи з планом по дисертації, яку збиралася закінчити в Штатах. Принаймні, сподівалася, що встигну використати такий шанс до кінця.

    Враховуючи, що тепер мені нічого не заважало!

    Останній тиждень я проводила або у шпиталі, або в лабораторії, все більше уникаючи компанії сусідів та їх друзів. У пам'яті досі жила ганебна картина того вечора, і явно поставила точку в моїх метаннях. Я загралася у наївну іноземку! В той час, коли повинна була думати про своє майбутнє, я помилково звернула не туди. Зближення з Кім і її друзями не пішло на користь ні мені, ні моєму положенню. Розмарі не припиняла знущання під час лекцій. А окрім них, її знайомі і подруги незмінно проводжали мене глузливими поглядами.

    Рішення виявилося прямо в моїх руках.

    Я припинила контактувати з усіма і почала посилено працювати над кандидатською і лекціями. Тим паче, що я на відмінно провела перший блок лекцій факультативу, а у шпиталі справи йшли ще краще.

    Проте причина таких успіхів таїлася не лише в особистому рішенні не помічати нікого. Річ у тому, що і на мене припинили звертати увагу. Леонард і його банда більше не намагалися заговорити зі мною, а Кім все частіше ховала погляд.

    Причини поведінки дівчини зрозумілі. Кімберлі дружила з Розмарі не перший рік. Тому логічно, що Кім намагалася триматися за свою подругу і закривала очі на її витівки. Бо, хто я така? Через два з половиною місяці я відлечу назад додому, а Кім могла втратити подругу. Відданість дівчини імпонувала. Тому я вирішила не ставати винуватцем її сварок з Роуз.

    — Вас все влаштовує, Кетрін? — питання Моллі перервало мої роздуми.

    Я зустріла її погляд і підкинула брови в здивуванні. Як тут можна залишитися не задоволеною?

    — Жартуєте? Це шикарно! Спасибі, Моллі!

    Я зробила ковток кави і продовжила гортати папери, а коли дісталася до реквізитів, ледь рота не розкрила. Проте швидко подавила непристойний порив.

    — Це сума стипендії? — приховавши емоції, максимально нейтрально запитала.

    — Її частина. Другу виплачують у кінці місяця. У останніх числах, — Моллі відповіла і вказала на бухгалтерські звіти про призначення виплат.

    Моя стипендія за цей місяць складала ту ж суму, яку я привезла з собою. Ці гроші я заощаджувала більше п'яти місяців.

    — Вас щось дивує, Кетрін? Ви аспірант. Це стандартний розмір окладу для аспірантури.

    — Ні-ні! Я просто уточнила, Моллі. Дякую! — швидко виправила ситуацію і серйозно кивнула.

    Не можна поводитися, як здичавіла дурепа. Я ж не вбога.

    — Ви добре вписалися, Кетрін. Можна сказати стали, як своя.

    Куди мені? Своя. Як же! На жаль, або на щастя, я сприймала все інакше. Досі, як щось нереальне.

    — Останні анонімні опитування студентів показали високий рівень інтересу до ваших лекцій, — продовжила жінка.

    — Приємно це чути, Моллі, — ввічливо відповівши, відчула вібрацію стільникового в кишені.

    Пора в шпиталь.

    Спішно зібравши папери, поклала їх в теку і встала.

    — Я повинна йти, Моллі! Ще раз дякую вам.

    — Годі вам, Кетрін. Краще заходьте на каву вранці частіше.

    А секретар то виявилася з секретом. Жінка змовницьки підморгнула і посміхнулася.

    — Домовилися, — я повторила її жест і вийшла в коридор.

    По дорозі у вестибюль, збиралася заглянути в аспірантську, але пригальмувала біля вікон, вловивши дивну картину. Оглядівшись, щоб не викликати зайвих підозр, я підійшла до широкого вікна і спохмурніла. На напівпорожній парковці поряд з невеликим парком, стояли Леонард і Роуз. Порив підглянути за їх явною сваркою, я намагалася пояснити цікавістю. Врешті-решт, дійшла висновку, що не можу пройти повз таку картину. Адже Роуз виглядала явно напідпитку. Якщо не сказати п'яною, як чіп. Можливо, її стану посприяли й інші речовини. Цього я знати не могла, але не виключала.

    Між тим, суперечка набирала серйозні оберти, а коли дівчина двічі з різних сторін пригріла ляпасами обличчя хлопця, я навіть мимоволі скривилася. Ось тобі і приклад здорових сексуальних стосунків, які мені так завзято радила Люда. Ці люди може і спали, як кролики, але подібне їх стосунки точно не прикрашало. До честі Леонарда, він стійко продовжував терпіти явні крики своєї подружки, і стояв мовчки. До певного моменту, звичайно.

    Як тільки на парковці показався позашляховик, хлопець силою впхав п'яну дівчину в машину і махнув рукою водієві.

    Приблизно хвилину я спостерігала за тим, як він нерухомо стежив за автомобілем. Стояв і просто дивився йому услід. Проте несподівано безпомилково відшукав мій погляд у вікнах. Тіло прошило хвилею ознобу. Я негайно відступила геть, відчуваючи, що зробила величезну помилку. Не потрібно було стежити за ними. Це мене не стосувалося.

    Покинувши адмінкорпус, я обігнула алею з парком і поспішила до виїзду. До початку зміни залишалися дві години, які я проведу в метро і в дорозі до шпиталю.

    — Ти цілий тиждень уникаєш мене?

    Голос Кім прозвучав несподівано, а її чіпка хватка під лікоть здалася цебром холодної води. Дівчина зупинила мене і розвернула до себе.

    — Прокляття! Кімберлі! Хто так робить? — беззлобно надувшись, я похмуро оглянула войовничо налаштовану дівчину.

    Значить, це я її уникала? Цікаво.

    — Що сталося, Кеті? — дівчина запитувала щиро. — Чому ти навіть зі мною перестала розмовляти?

    — Я не тебе уникаю, Кім, — відповівши, я повернулася і пішла далі.

    Кім пристосувалася до мого кроку, і ми разом вийшли на шумну вулицю.

    — Знаємо ми, кого ти уникаєш, — вона скривилася, але продовжила: — Зрозумій! Роуз... Чорт! Насправді вона хороша. Просто у неї через Лео зриває дах.