Читати книгу - "Вітер у моїх руках, Христина Лі Герман"

    — Я помітила, але мені це не цікаво.

    І я не збрехала. Мені дійсно не були цікаві мотиви дівчини булити мене. Оскільки виявилися надто банальні.

    — Ти образилася? — Кімберлі притримала мене біля світлофора.

    — Ні, з чого б? Просто у мене немає на це часу. Тепер я постійно буду в лабораторіях.

    Ми вийшли на перехрестя і рушили уздовж вулиці у бік входу в підземку. Помітивши вуличний вагончик з «хот догами», я вирішила перекусити, і рушила до нього.

    Тим більше знаючи, що Кім так просто не відпустить мене.

    — Їсти хочеш? — запитала, ставши в чергу.

    — Не тікай від теми, Кеті. Ти удома з'являєшся тільки, щоб переночувати.

    І те правда. Я навіть на вихідні засіла з підготовкою до останньої лекції саме в шпиталі, а не в кампусі. Причина очевидна.

    — Послухай, Кім, — я обернулася до дівчини. — Я дійсно приїхала сюди, щоб працювати. У мене немає часу на безглузді суперечки і холлівари з твоєю подругою. Тому, давай просто поставимо крапку в цій розмові.

    Кімберлі якось розгублено скривилася, а слідом, і зовсім похитала головою і вилаялася.

    — Кімберлі?

    Вона виглядала так, ніби дуже не хотіла мені щось говорити, але у неї не залишилося виходу.

    — Ти сподобалася Лео! Реально... зачепила його, — випалила Кім, а я завмерла з її хот догом в руці. — Із самого початку, Кеті. Вже пробач, але іспанську я трохи знаю, і зрозуміла, про що говорили хлопці того вечора, коли ти познайомилася з Рікардо. Та й те, як Леонард дивиться на тебе весь цей час, тільки сліпий не помітить. І усе це... Розумієш, він же майже півроку з нею у своєрідних стосунках. Тому Роуз і біситься. Вона вважає, що Лео її власність, хоча вона йому явно потрібна тільки для хорошого сексу. Там немає почуттів, і вона це знала одразу. 

    Закінчивши, Кім забрала хот дог і опустила погляд. Здавалося, їй дико неприємно визнавати, що вона виявилася між двох вогнів. З одного боку її подруга, а з іншого — я.

    — Навіщо ти мені сказала про його почуття? — серйозно запитавши, упіймала приголомшений погляд дівчини. — Має бути причина...

    — Роуз починає переходити рамки. Вона відкрито булить тебе. Я вважаю це неправильним. Ти не винна в тому, що її стосунки з Лео перетворилися на тупий секс. Я їй говорила ще з самого початку, що Самурай не шукає серйозних зносин. І він був з нею чесний. Але вона все одно погодилася просто трахатися з ним.

    Розчувши кінцівку, я з відразою скривилася і потягнула дівчину подалі від натовпу.

    — Що? — Кім підкинула брови. 

    — Хто, про таке кричить в черзі за хот догом? — кисло помітила.

    — Та ну, облиш... — почала дівчина, але я і не подала вигляду, що подібне фігня.

    — Я не звикла обговорювати, хто з ким спить на вулиці, Кім. Не тому що це погано, або добре. Просто у нас не прийнято так голосно це афішувати. 

    — Пробач, я забула. Річ у тому, що я перестала тебе сприймати, як іноземку, ще після нашої гулянки в пабі.

    Як і я почала відноситися до дівчини тепліше. Чому ж все змінилося через якесь безглузде непорозуміння?

    Її слова про почуття Лео застали зненацька. Я втупилася в одну точку і намагалася осмислити почуте. Хлопець явний гравець. Я в цьому переконалася не раз. Крім того, що змінили подібні слова? Повірити в щирість поривів Леонарда, все одно, що вирішити, ніби земля плоска. Та й потім, я обіцяла собі — щоб там не було, уникнути пліток.

    — Це усе дурниці, Кім. Ти сама розумієш, що між мною і Лео не може бути нічого. Будь ласка, спробуй донести цю думку до своєї подруги. Нехай вона заспокоїться.

    Закінчивши на подібній ноті, їсти розхотілося. Втім, як і Кім. Дівчина в'яло жувала хот дог і мовчала. Дякуючи своїм дипломатичним навичкам, здається, я вирішила проблему. Проте, так думала тільки я. 

    Вже спускаючись по східцях в підземку, Кім зупинилася і вимовила:

    — А що буде, якщо Леонард не зупиниться?

    Я спохмурніла і обернулася.

    — В якому сенсі? — збентежено перепитала, оглядаючи Кім.

    Вона зупинилася на декілька східців вище і чекала відповіді на своє питання.

    — Кім, про що ти? — я спробувала в'яло посміхнутися, але вийшло і правда по-дурному.

    — Ти подобаєшся йому, Кетрін, — дівчина спустилася, а ставши поруч, продовжила: — Дійсно подобаєшся. І Лео не з тих, хто не піде до кінця. Вже мені повір! Я знаю його достатньо довго. Тому я хочу зрозуміти, як ти вчиниш, якщо він не зупиниться?

    Після прямого виклику в словах Кім, по тілу побіг гарячий озноб. Відразу згадалася і поїздка на байку до шпиталю, і ночівля в гуртожитку інтернів, коли я мало не кінчила від звичайних слів. Нічого не значущих слів!

    — Нічого, — легко, і можливо навіть зло, відповіла. — Нічого не буде. Тому що мені плювати.

    Не плювати. Чомусь, в цю саму мить, я усвідомила, що не плювати. Незважаючи на все: на сумнівну репутацію цього хлопця, на принципи, на заклики совісті, на темперамент, якого не було, і мізерний досвід, що народив неуцтво в питанні стосунків, — мені виявилося не плювати. Своїм питанням, Кім наштовхнула мене на страхітливі думки. Я почала боятися своїх емоцій і почуттів. Злякало те, як всередині яскраво сколихнулося бажання. З одного боку, знала, що сама ситуація дико ідіотська, але з іншого...

    Я дивилася, як він цілував її, втупившись прямо на мене, і вже тоді відчула заздрість. Вона вколола спершу слабо, видала себе за відразу. 

    Але і через тиждень, я не могла зосередитися на роботі. Поперемінно мучила себе то спогадами про розмову з Кімберлі, то загадковим ігноруванням Самурая і його банди. А хлопці дійсно мене не помічали. Пройшли три тижні з мого приїзду, але обіцяної посвяти так і не відбулося.

    Що ж стало причиною? Пожаліли?

    ***

    — Містере Паркер. Добридень! Мене звуть лікар... Просто Кетрін, містере!