Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Книга Відлиги. 1954-1964, Тимур Іванович Литовченко 📚 - Українською

Читати книгу - "Книга Відлиги. 1954-1964, Тимур Іванович Литовченко"

418
0
01.02.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Книга Відлиги. 1954-1964" автора Тимур Іванович Литовченко. Жанр книги: 💛 Публіцистика / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 32 33 34 ... 90
Перейти на сторінку:
по партійній лінії пішов. І я теж воював – зокрема, в сорок першому році комісаром правого сектора оборони Києва був, потім уповноваженим військради Південного фронту, заступником начальника бронетанкового управління Закавказького фронту, а потім уповноваженим військради Четвертого Українського фронту. У мене, знаєте, своїх історій вистачить… Тому давайте ближче до діла.

– Гаразд, давайте, – невдоволено мовив пишновусий. – Але якщо так, то хотілось би дізнатися у цього молодого чоловіка, який явно не з пролетарів походить… А звідки він родом? З Києва чи ні?

– Харитоне Якимовичу, ми ж щойно домовилися!..

– Нехай відповідає.

– Товаришу Бугрим, поясніть, будьте ласкаві, яке це має значення?! Я от, наприклад, теж не з Києва родом, а з білоруських Климовичів, що в Могильовській області. То й що?!

– Хвилинку, – нарешті зібрався з духом Венедикт, – я відповім, гаразд. Якщо вже товариш так хоче знати, то я народився в Федорівці Другій, отак.

– А де ця твоя Федорівка? – скептично посміхнувся пишновусий.

– Федорівка Друга. В Чкаловській46 області.

– А-а-а… це той Чкаловськ, що авіаційна столиця Радянського Союзу? Отож видно за польотом пташку… яким тільки вітром тебе до нас занесло!..

– Товаришу Бугрим, я попросив би вас триматися в рамках, – тепер уже Давидов постукав по стільниці кісточками пальців, уловивши в тоні пишновусого слабенький натяк на сарказм.

– І мені дивно чути подібні запитання від ударника комуністичної праці й заслуженого будівельника, – раптом підбадьорився Венедикт, прочитавши в очах голови міськвиконкому німе прохання: «Ану вріж йому, хлопчику! Покажи цьому зарозумілому пролетареві, де раки зимують». – От товариш Бугрим назвав мою позицію «пластиліновою».

– А як же її назвати, якщо ти і за весь цей проект в цілому, і не без застережень? – здивувався пишновусий.

– Я справді за цей проект, – почав нарешті пояснювати Венедикт, – бо Київ бурхливо розвивається, відновлюється після війни, й люди конче потребують нового сучасного житла. Будівлі потрібно десь зводити, і Бабин Яр – він немовби більмо на оці… нібито подряпина на тілі Києва. Подальше збереження яру стримує розвиток будівництва в напрямі Сирця. Отже, рішення залити яр пульпою, яка відстоїться, розшарується на фракції, вода зверху стече, а глина ущільниться внизу… Отже, особисто я вважаю це рішення прекрасним! Бо воно дозволить нарешті ліквідувати яр і дасть нову територію для будівництва сучасного житлового масиву.

– Тобі там що, вже квартирку окрему пообіцяли, так? – з-під пишних вусів заслуженого будівельника сяяла саркастична посмішка.

– Товаришу Бугрим, ну давайте не будемо!.. – спробував зупинити його Давидов, однак Венедикт не витримав:

– Ну-у-у, якщо дадуть там квартиру, то я не проти. Бо я зараз у гуртожитку живу. Але якщо і не дадуть… не мені дадуть… тоді хай іншим, я також не проти, якщо людям.

– А що там, у Бабиному Яру, людей вбивали, тобі це як?!

– Товаришу Бугрим, от цього я не дозволю!!! – несподівано зірвавшись, голова міськвиконкому щосили гепнув кулаком по стільниці. – От цю агітацію ви мені вже облиште!!! У нас, знаєте, по всій країні… по всьому Радянському Союзу в його окупованій частині людей вбивали, то що тепер робити?! Можливо скажете, країну не відроджувати, га?!

– І ви мені, товаришу Давидов, облиште це! – пишновусий теж підвищив голос. – Ні ви, ані цей молодик не є спадковими киянами! Ви приїхали сюди, поселилися тут, укорінилися. А я з діда-прадіда киянин! Спадковий!!! Ніхто з вас міста цього не відчуває так, як відчуваю я!..

– Ви мені цю агітацію облиште, не грайтеся з вогнем, не забувайтеся!!! – від збудження товариш Давидов аж з місця скочив. – Я не сам по собі тут, на посаді теперішній опинився! Мене, між іншим, Партія поставила Київським міськвиконкомом керувати! А те, що ви тут розводите… Та це ж попівська маячня якась!!! Місцевий буржуазний націоналізм!!! З діда-прадіда він киянин, бачте… Ач, чого понакрутили, тільки би проекту зашкодити!..

– Я не накручую, – похмуро пробурмотів пишновусий, причому за контрастом з попередніми викрикуваннями тепер здавалося, що він майже шепоче. – На спорудженні дамби, що перегороджує гирло Бабиного Яру, царює штурмівщина, там порушення на порушенні…

– То й мене це непокоїть! – підхопив Венедикт. – Звісно, я всього лише молодший проектувальник, невелика посада… Однак і мені очевидно, яка кількість порушень має місце там, на будівництві, порівняно з проектом…

– А-та-та! А-та-та!.. – товариш Давидов знов постукав кісточками пальців по стільниці, дивлячися з докором тепер уже на Доброткаля. Той вмить замовк, тоді голова міськвиконкому звернувся до пишновусого: – Отже, будемо підбивати підсумки. По-перше, прошу всіх присутніх затямити собі, що ніякої буржуазної агітації я не терпів раніше, не потерплю зараз і не терпітиму надалі. Навіть з вуст такого заслуженого будівельника й ударника комуністичної праці, як Харитон Якимович Бугрим. Бо агітацію цю розводять самі знаєте хто.

– Розводять агітацію родичі тих зрадників Радянської Батьківщини, які в окупації під фашистами лишилися й родичів яких в яру тому постріляли, – кинув хтось із присутніх на нараді.

– Зауваження цілком слушне, – кивнув товариш Давидов. – А тому, по-друге, прошу мати на увазі всіх і кожного: більше ніякої необґрунтованої огульної критики проекту!!! Всі зауваження й заперечення подавайте мені виключно в письмовому вигляді, а ми з відповідальними товаришами їх розглянемо і зробимо все можливе для виправлення ситуації. Так, товариші?

Присутні проектанти й керівники будівництва дружно закивали, підтримуючи голову міськвиконкому. Пишновусий з трьома товаришами були в явній і беззаперечній меншості. Дуже задоволений подібним результатом, товариш Давидов нарешті сів на місце, посміхнувся стомлено, але щасливо й мовив, навмисно розтягуючи слова:

– І по-третє, більш щоб ніяких мені ініціативних груп, створених «знизу». Й нема чого посилатися на ленінські принципи демократичного централізму, коли це недоречно.

– Як так недоречно?! – обурився пишновусий. – Як так недоречно, коли «виборність знизу догори, а звітність згори донизу»?! От, наприклад, ми «внизу», серед фахових будівельників створили нашу ініціативну групу й вимагаємо, щоб ви «згори» відзвітували нам, що зроблено в контексті наших критичних зауважень до проекту. Це ж і є ленінський демократичний централізм у чистому вигляді…

– Товаришу Бугрим, будь ласка, не плутайте праведне з грішним! – під загальний сміх мовив товариш Давидов. – Не треба порівнювати низові партійні організації з вашою ініціативною групою товаришів, сколоченою невідомо ким з не зовсім зрозумілою метою. Перед низовими парторганізаціями ми із задоволенням прозвітуємо… до речі, це періодично робиться. Натомість звітувати перед вашою ініціативною групою не зобов’язані й не збираємось! До речі, такий собі архітектор Каракіс… Цей надто розумний діяч архітектури якимсь

1 ... 32 33 34 ... 90
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Книга Відлиги. 1954-1964, Тимур Іванович Литовченко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Книга Відлиги. 1954-1964, Тимур Іванович Литовченко"