Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Оповістки з Меекханського прикордоння. Північ-Південь 📚 - Українською

Читати книгу - "Оповістки з Меекханського прикордоння. Північ-Південь"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Оповістки з Меекханського прикордоння. Північ-Південь" автора Роберт М. Вегнер. Жанр книги: 💙 Фантастика / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 32 33 34 ... 156
Перейти на сторінку:
зайняли інші, й за нечутним нагорі сигналом уся колона побігла вперед. Коли перетинали лінію спаленої барикади, отримали останній залп, але це вже не мало значення.

Тисяча кочівників кинулися в бік проходу, з тисячі горлянок вихопився дикий рев. За кілька ударів серця вони вже були по інший бік укріплень і, закриваючись фашинами, почали рубати й корчувати загострені палі.

За першою лінією нападників з’явилися лучники, що били з відстані в кількасот кроків просто по барикадах. Кожен солдат, виставивши голову з-за захисту, втратив би її. На кілька хвилин ця навала атакувальників відібрала в меекханської піхоти ініціативу.

Захисники заметушилися, арбалетники поступалися місцем піхоті. Ця барикада була найважливішою. У ній було неповних сімдесят кроків, тож позиції на возах могла зайняти лише половина роти. Решта, понад двісті п’ятдесят піхотинців, стояла в тилу.

Згори їхня лінія здавалася жалісно тонкою, порівнюючи з тлумом, що клубочився по інший бік укріплень.

Рушила друга хвиля кочівників, які несли примітивні драбини. Оскільки обстріл з барикади майже припинився, вони навіть не брали щитів. Завдання стрільців із Гірської Варти було простішим. Їхні стріли валили одного се-кохландійця за іншим, але на місце кожного вбитого ставали двоє наступних. Варгенн перевів погляд далі й зітхнув. Здавалося, гігантська армія, що стояла перед долиною, мало змінилася.

— Три тисячі, не більше, — буркнув капітан. — Стільки пішло в атаку. Напевно, в них у резерві вдвічі більше кінноти, яка — щойно впаде барикада — увірветься в долину й відітне дорогу на гору. Решта стоїть і чекає, коли вже можна буде брати здобич. Хай йому грець! Арбалети стріляють надто повільно! Я руку віддав би за сотню добрих лучників!

Друга лінія кочівників дісталася барикади й підтримала нападників. Більшість затесаних паль вже було вирвано й зламано, за мить понад тридцять драбин стукнуло в борти возів. І це ніби стало сигналом — барикада, яка до цього часу мовчала, ожила. Піхотинці, що стояли в резерві, послали над нею хмару дротиків, потім другу і третю. З такої відстані важкі снаряди пробивали шкіряні обладунки се-кохландійців навиліт. Натовп нападників заклубився, скипів, суголосно рикнув. Солдати, які стояли на возах, вихилилися з-за бортів і послали свої дротики просто в обличчя нападникам. Майже всі вороги, що лізли драбинами, були зметені вниз. Лучники, які підтримували атаку, навіть не встигли прицілитися в супротивника.

У ту саму мить клацнули храповики онагра, і палаючий снаряд поволі, ліниво поплив у повітрі, заточив невисоку дугу й ледь не зачепивши край барикади, розплескався за кілька кроків перед нею. Вогонь поглинув як живих, так і мертвих.

Це вже було занадто — атака зламалася. Се-кохландійці відскочили від зв’язаних возів і кинулися навтьоки. Арбалети били їм у спини. Відразу за ними відступила кіннота, що обстрілювала скелі. Вони отримали хвилинку передиху.

— Непоганий постріл… — Кавер Монель недбалим рухом обтрусив штани. — Натягнули машину на третину сили. Добрий фокус, але, як я й казав, відчайдушний. На три постріли один точно поцілить у барикаду, бо не можна бути надто точним. Ці кляті артилеристи надзвичайно ризикували. Скажи полковнику, що поранених він може відсилати вгору поза чергою.

***

Перехрестя вони проминули підтюпцем, зацікавивши собою кількох хлопів, що їхали шляхом. Кеннет вимовним жестом вказав на свій плащ, відбиваючи в селян бажання ставити питання. Вечоріло. Звідси до Белендена була менш ніж година маршу, і лейтенант вирішив, що непогано було б увійти в місто в сутінках, щоб їхнього в’язня побачило якомога менше цікавий очей.

— Кро-о-оком!

Сповільнили. Загін моментально зібрався навколо Велерґорфа.

— І що було далі? Я чув від батька, що жоден із Сімнадцятого не зійшов на вершину… — Вовк дозволив собі поминути звання.

— Бо жоден і не зійшов, — Велерґорф дивився кудись удалечінь, його обличчя спохмурніло. — У них уже тоді було понад п’ятдесят поранених, здебільшого від стріл та дротиків, але всі клялися, що можуть битися далі. Ними тоді щось оволоділо, кажу вам, бо я дивився в їхні очі й бачив лише спокій. Не страх, не розпач і не дурну й пусту відвагу — лише спокій і волю. Вони знали, що загинуть, і знали, що своєю смертю купують час іншим, тож прийняли майбутню загибель без спротиву. Я бачив, як ті, що не стояли на барикаді, жартують і сміються, як переводять дух, п’ють, їдять, перевіряють зброю та панцири. І знав, що наступна атака розіб’ється об них, бо нападники, хоч і були чудовими воїнами, не мали в собі навіть крихти тієї затятості. Кочівники йшли за новою здобиччю й за бранцями, але щоб утішатися одним і другим, вони мали пережити битву. І тоді я зрозумів, що це означає — бути мешканцем Імперії, і як цим південним людям вдалося її побудувати. З тієї миті я не розбивав голову тому, хто називав мене меекханцем. Максимум — розквашував ніс.

Він іронічно усміхнувся й відразу споважнів.

— Це була перша серйозна атака, а тоді почалася друга. І я мав рацію: атаки одна за одною розбивалися. Я ніколи не бачив, і, напевно, ніколи вже не побачу чогось подібного: ці кляті піхотинці стояли, наче скеля, й тяли, рубали, кололи без передиху. Вони вельми ґрунтовно збудували барикаду, з усіх боків обсипали вози землею, підперли жердинами. Коли в них закінчилися дротики, вони почали кидатися камінням. Коли одна відчайдушна атака нарешті прорвалася за барикаду, вони пішли в контратаку, відбили її та зайняли знову. Півдня вони билися, наче зграя демонів, а ми могли лише стояти й дивитися, бо Дарвен-лав-Ґласдерн, той їхній клятий полковник, не дозволяв нам зійти вниз, хоча стріли в нас закінчилися вже давно й ми могли лише кидати з гори каміння.

Кеннет усміхнувся.

— Чорний Капітан був незадоволений, еге ж?

— Досить сказати, що він увесь час шкірився. Був готовий послати в бій усіх людей, яких мав, бо шеренги Сімнадцятого танули на очах. Станом на середину дня з важкої піхоти на ногах залишилося лише двісті солдатів. Арбалетників — ледве сотня, але це не мало значення, бо в них закінчилися стріли. Навіть артилеристи втратили кільканадцятьох людей. На двісті кроків за барикадою поле було так нашпиговане стрілами, що людина ходила поміж ними, як по збіжжю. А в наших чотирьох ротах було ледве кілька лучників, з яких не було вжитку, бо через постійне натягання тятиви в них кривавили пальці.

Десятник важко зітхнув. Цього разу його ніхто не підганяв.

— А біженці й далі йшли на вершину. Півдня, без хвилини перерви, сходили і сходили. Я потім розмовляв із багатьма людьми, які йшли тим

1 ... 32 33 34 ... 156
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Оповістки з Меекханського прикордоння. Північ-Південь», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Оповістки з Меекханського прикордоння. Північ-Південь"