Читати книгу - "Пробуджені фурії"

Решта, включно з посіпакою якудзи, були стандартними державними зразками. Жодних видимих позначок, тож я обережно обмотав якудзу чорною ізострічкою, щоб відрізнити його пам’ять від тих, які я виніс із цитаделі. Я хотів легко їх розрізняти. За посіпаку ніхто не торгуватиметься так, як за Юкіо, але я не бачив причин прирікати звичайного бандита до місця, куди я збирався доправити священників. Я не знав напевне, що саме збирався зробити з ним натомість, але в останню хвилину щось усередині повстало проти мого ж ранішого наміру викинути його в море Андраші.

Я знову поклав їх із Юкіо до кишені, глянув на решту чотири, що лежали разом на долоні, і замислився.

Чи цього досить?

Якось, на іншій планеті, під іншим сонцем, якого не видно зі Світу Гарлана, я зустрів чоловіка, що заробляв торгівлею кортикальною пам’яттю. Він купував і продавав на вагу, відміряючи життя, що містилися всередині них, купками — як приправи або напівкоштовне каміння, як товар, що став дуже прибутковим у тих політичних умовах, що склалися. Щоб відлякати конкурентів, він видавав себе за місцеву версію втіленої Смерті. Він дуже перегравав, але я запам’ятав це.

Я міркував, що б він міг подумати, якби зараз мене побачив.

Чи цього…

На моїй руці стислася долоня.

Шок пробіг мною, як електричний струм. Кулак стиснувся на пам'ятях. Я вирячився на жінку переді мною, яка саме звелася в спальному мішку на лікоть. На м’язах її обличчя грав відчай. В її очах не було й натяку на те, що вона мене впізнала. Її рука механічно стискала мою.

— Ти, — сказала вона японською і кашлянула. — Допоможи. Допоможи.

То був не її голос.

Розділ одинадцятий

На той час, як ми дісталися пагорбів, з яких уже видно Драву, небо заступив сніг. Де-не-де траплялися смуги шквалів, але й повітря між ними ані на мить не втрачало морозної кусючості. Вулиці й дахи будівель міста внизу були ніби припорошені інсектицидом, а на сході купчилися надуті хмари, обіцяючи привести за собою решту. На одному з загальних каналів урядовий дрон-пропагандист роздавав попередження про мікрозавірюхи й звинувачував у поганій погоді квеллістів. Спустившись до міста й опинившись на шарпаній вітром вулиці, ми побачили скрізь паморозь і вкриті скоринкою криги калюжі дощової води. Разом зі сніжинками на землю осідала моторошна тиша.

— Веселого драного Різдва, — пробурмотів хтось із бригади Оїші.

Скупий сміх. Тиша була надто давлюча, а кощаві, притрушені сніжком кістки Драви — надто похмурі.

Заходячи до міста, ми проминули нововстановлені вартові системи. То була відповідь Курумаї на набіг коопу шість тижнів тому — однодумні роботизовані збройні системи з набагато нижчим рівнем інтелекту, ніж гранично дозволений списантськими угодами. Втім, Сильва все одно сіпнулася, коли Орр проводив свого жучка повз кожну зсутулену постать, а коли одна з них трохи випросталася, вдруге скануючи деталі наших міток з легеньким тріскотінням, вона відвернула свій порожній погляд і сховала обличчя на плечі велетня.

Коли вона прокинулася, лихоманка не спала. Вона лиш відступила, як море, залишивши її розкритою і вологою від поту. А на дальньому краї того відрізку, на який відійшла гарячка, все одно було видно маленькі й майже нечутні хвилі жару, що й далі билися об неї. Про це можна було здогадатися, дивлячись на мініатюрний шторм, який, вочевидь, ще вирував у венах на її скронях.

Нічого ще не минулося. І близько ні.

Далі заплутаними й безлюдними вулицями міста. Коли ми підходили ближче до плацдарму, загострені чуття мого нового чохла вловили серед холоду легкий аромат моря. Суміш солі й різноманітної органіки, вічно присутній запах бела-трави й різкий пластиковий сморід хімікатів, що їх розливали поверхнею гирла. Я вперше усвідомив, якою мірою синтетичний організм був позбавлений органів нюху — нічого з усього цього не пробилося до мене на шляху з Текітомури.

Коли ми підійшли ближче, захисні системи плацдарму смикнулися й пробудились. Павучі блоки розсунулися, живий дріт поплівся геть. Проминаючи їх, Сильва зсутулилася, нахилила голову й затремтіла. Навіть волосся її ніби притислося до голови.

Надмірне мережеве напруження, — висунув здогад лікар із бригади Оїші, примружившись до візуалізацій на своєму обладнанні, поки Сильва нетерпляче лежала під сканером. Ви ще не подолали рифи. Я б рекомендував кілька місяців розслабленого життя десь у теплішому й більш цивілізованому місці. Можливо, в Міллспорті. Зайдіть до клініки для прошитих, нехай зроблять вам усебічну перевірку.

Вона скипіла. Кілька місяців? Драний Міллспорт? Він по-списантськи відсторонено знизав плечима. Або знову вимкнетеся. Щонайменше, треба повернутися до Текітомури й перевіритися на сліди вірусів. У цьому стані не можна продовжувати гратися в полі.

Решта «Пролаз» погодилася. Попри раптове повернення Сильвиної свідомості, ми збиралися повернутися.

Спалимо трохи набраної грошви, — всміхалася Ядвіга. — Розгуляємося. Зустрічай нас, нічне Текіто.

Ворота плацдарму задвигтіли вгору, щоб нас пропустити, і ми пройшли на територію за ними. Порівнюючи з минулим разом, коли я його бачив, зараз він здавався майже закинутим. Кілька постатей сновигало між бульками, пересуваючи якесь обладнання. Надто холодно для будь-чого іншого. Від шарпання вітром і снігом кілька запущених зміїв-розвідників скажено тріпотіли на своїх прив’язях. Здавалося, ніби решту з них зняли зі щогли перед завірюхою. Над верхами бульок виднілася надбудова великого, вкритого снігом аероплава в доці, але крани, що обслуговували його, не рухалися. По всій базі витало невтішне відчуття, ніби все навколо от-от заб’ють дошками.

— Краще зразу поговорити з Курумаєю, — сказав Оїші, злазячи зі свого зношеного одномісного жучка, коли ворота знову опустилися. Він оглянув свою бригаду й нашу. — Пошукайте ночівлю. Здається, зараз тут небагато місця. Не думаю, що хтось із прибулих на сьогоднішньому аероплаві вийде звідси раніше, ніж розпогодиться. Сильво?

Сильва щільніше загорнулася в куртку. Її обличчя було змучене.

Вона не хотіла говорити з Курумаєю.

— Я піду, капітане, — запропонував Ласло. Він незграбно сперся на моє плече неушкодженою рукою й зіскочив із жучка, який ми з ним ділили. Промерзлий сніг рипнув у нього під ногами. — А ви підіть пошукайте собі кави чи ще чого.

— Окей, — сказала Ядвіга. — І не давай старому Шіґу надто на себе насідати, Ласе. Якщо йому не сподобається наша розповідь, нехай залізе собі в сраку.

— Ага, я так йому й скажу, — Ласло закотив очі. —