Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » He відпускай мене 📚 - Українською

Читати книгу - "He відпускай мене"

2 816
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "He відпускай мене" автора Кадзуо Ішіґуро. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 32 33 34 ... 82
Перейти на сторінку:
промовила. Я сказав, що не розумію, що вона мені каже, і чи має це якийсь стосунок до Мадам і до її галереї? І вона тяжко зітхнула і сказала: «Галерея Мадам — так, це важливо. Набагато важливіше, ніж я думала раніше. Тепер я це розумію». Тоді вона сказала: «Послухай, є багато речей, яких ти не розумієш, Томмі, і я не можу тобі їх розповісти. Речі, що стосуються Гейлшема, твого місця в широкому світі, всіх цих речей. Але, можливо, одного дня тобі вдасться їх довідатись. Це не полегшить тобі існування, але якщо ти хочеш, насправді хочеш, то можеш їх довідатись». Після цього вона знову почала хитати головою, хоча вже не так сильно, як раніше, і тоді каже: «Але чому ти повинен бути якимось іншим? Учні, які звідси їдуть, так ніколи ні про що не довідуються. Чому б ти мав бути інакшим?». Я не знав, про що це вона говорить, тому знову сказав: «Зі мною буде все добре, міс». Якийсь час вона мовчала, а тоді раптово встала і ніби нагнулась наді мною, щоб обійняти. Не в сексуальний спосіб. Радше так, як вони це робили, коли ми були маленькі. Я намагався триматися нерухомо. Тоді вона випросталась і знову повторила, що їй прикро за ті слова, які вона казала мені раніше. І що зараз ще не пізно, що я повинен почати негайно надолужувати згаяний час. Здається, я нічого не сказав, а вона подивилась на мене так, ніби знову збирається обійняти. Але натомість сказала: «Зроби це заради мене, Томмі». Я сказав, що буду старатись, тому що на ту мить страшенно хотів звідти піти. Мабуть, я був весь червоний, через те обіймання і все інше. Це ж не те саме, що колись, ми тепер уже більші.

До цієї миті я почувалася настільки поглинутою відразою до розповіді Томмі, що зовсім забула про причину, з якої покликала його на розмову. Але на згадці про те, що ми «більші», я пригадала про свою початкову місію.

— Слухай, Томмі, — сказала я, — невдовзі все це ретельно обговоримо. Це дуже цікаво, і я розумію, чому ти відчув себе таким нещасним. Але в кожному разі тобі слід опанувати себе. Цього літа ми звідси їдемо. Тобі слід знову себе привести до ладу, і є одна річ, яку ти можеш виправити просто зараз. Рут сказала мені, що вона готова вважати вас квитами і хоче, щоб ти повернувся. Думаю, це для тебе хороший шанс. Не втрать його.

Він замовк на кілька секунд, а тоді сказав:

— Я не знаю, Кет. Треба обдумати стільки інших моментів.

— Томмі, послухай. Тобі дуже пощастило. З усіх, хто тут є, ти подобаєшся саме Рут. Після того, як ми звідси поїдемо, якщо ви будете разом, тобі не треба буде хвилюватись. Вона найкраща, з тобою все буде добре, поки ти з нею. Вона каже, що хоче почати з початку. Так що не змарнуй цього.

Я зачекала, але Томмі не відповідав, і я знову відчула щось схоже на напад паніки. Тоді я схилилась до нього і сказала:

— Слухай, дурню, ти матимеш не так багато нових шансів. Невже ти не розумієш, що ми більше не будемо тут разом так, як раніше?

На моє здивування відповідь Томмі, нарешті прозвучавши, була спокійна і поміркована — цей бік Томмі в наступні роки проявлявся дедалі більше.

— Я це усвідомлюю, Кет. Саме тому я й не поспішаю назад до Рут. Нам слід по-справжньому ретельно обміркувати наступний крок.

Тоді він зітхнув і поглянув просто на мене.

— Правильно ти сказала, Кет. Невдовзі ми звідси поїдемо. Це більше не гра. Нам треба всерйоз усе обміркувати.

Раптом я забула, що саме хотіла йому сказати, і просто сиділа, пощипуючи конюшину. Я відчувала, що він на мене дивиться, але не підводила погляду. Ми могли так сидіти ще й довше, тільки нас перервали. Можливо, повернулись ті хлопці, з якими він раніше грав у футбол, чи, може, прийшли інші учні і сіли поруч. У кожному разі наш маленький інтим підійшов до кінця і я відчувала, що не виконала запланованого — що я підвела Рут.

Я так і не могла оцінити, який саме вплив мала наша з Томмі розмова, тому що наступного дня прогриміли новини. Був пізній ранок, у нас якраз відбувався черговий «брифінг із культури». Це були заняття, на яких ми повинні були вдавати різноманітних людей, які будуть нам траплятися у зовнішньому світі — офіціантів у кафе, поліціянтів і т. д. Ці сесії завжди нас захоплювали і одночасно непокоїли, тож ми й так були досить неспокійні. Наприкінці уроку, коли ми виходили з класу, прибігла Шарлота Ф. і новина про те, що міс Люсі покидає Гейлшем, негайно серед нас розійшлася. Містер Кріс, який вів наш урок і якому, очевидно, все було відомо, винувато змився, перш ніж ми встигли його розпитати. Спершу ми думали, що Шарлота, можливо, переказує чутки, але чим більше вона розповідала, тим зрозуміліше було, що все насправді. Рано-вранці один зі старших класів чекав у класі № 12 на початок уроку «Оцінювання музики», який вела міс Люсі. Але натомість прийшла міс Емілі, яка повідомила, що міс Люсі якраз зараз прийти не змогла, тому урок проведе вона. Наступних хвилин двадцять все йшло начебто непогано. Тоді раптом — просто посеред речення — міс Емілі перестала розповідати про Бетховена і повідомила, що міс Люсі покинула Гейлшем і більше не повернеться. Цей урок закінчився кілька хвилин тому. Міс Емілі вибігла, заклопотано насупившись, а чутка почала поширюватись, щойно учні вийшли на перерву.

Я негайно вирушила на пошуки Томмі, тому що страшенно хотіла, щоб він почув це від мене. Але коли вийшла на подвір’я, то побачила, що вже занадто пізно. Томмі стояв у віддаленому кутку двору в колі інших хлопців, які кивали у відповідь на почуте. Інші хлопці виглядали пожвавленими, може, навіть збудженими, але очі Томмі видавались порожніми. Того ж вечора Томмі й Рут знову зійшлися. Пам’ятаю, що Рут знайшла мене через кілька днів і подякувала, що я «так добре все залагодила». Я сказала, що, мабуть, не надто допомогла, але вона не звернула на це уваги. Вона точно занесла мене в почесний список. І так приблизно все й залишалось протягом наших останніх днів у Гейлшемі.

1 ... 32 33 34 ... 82
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «He відпускай мене», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "He відпускай мене"