Читати книгу - "Одна ніч, Ясміна Лав"

Приходить ліфт, і відчиняються двері. Пара заходять першими, за ними одразу я... І Артур теж входить...
Я напружуюсь одразу.
Його присутність змушує моє серце вискакувати з грудей. Але я намагаюся стояти рівно і не подавати виду. Ліфт зупиняється на потрібному мені поверсі, і я виходжу.
Одразу за мною виходить і він. Але я прискорююсь... Тільки б встигнути дійти до кімнати відпочинку, проноситься в голові перед тим, як мене хапають за руку і притискають до стіни.

-Я не зміг учора вирватися. Дуже важливою була справа. 
І я не зміг її перенести. - каже спокійно Артур, дивлячись мені в очі.

Звичайно, у нього справи.... А я, між іншим, чекала на цю вечерю...

-Мені йти треба...
-Невже ти все ще сердишся? - муркоче чоловік, нахиляючись біля моєї шиї.

Проводить від ключиці до мочки вуха кінчиком носа та вдихає мій запах. 
Це для мене настільки інтимний жест, що я навіть заплющую очі, щоб менше соромитися.
Він торкається великим пальцем моєї нижньої губи і я відчуваю як він дихає у міліметрі від мене.

-Давай ми перенесемо нашу вечерю на завтра. Що скажеш?

Розплющую очі і бачу погляд, що вивчає мене. Я хотіла сказати ні. Просто для того, щоб позлити трохи Артура, але .... 
Я і сама хочу на цю вечерю.
Ну-ну, вечерю... 
Ти ще щось хочеш... - чую свої думки в голові.

-Добре .... Відпусти, мені йти треба.

Декілька секунд чоловік все ще тримає мене, але потім відпускає.
-Біжи, Мишко.
   ***
День минає сумбурно. 
Сьогодні я працювала в ресторані, на посаді адміністратора. До вечора в мене вже рябило від різних осіб і жахливо боліли вилиці, від постійної усмішки. А ще о дев'ятій треба Олю замінювати...

Розумію, що жахливо не хочу, але вибору у мене немає ... 
Після практики у мене є година вільного часу і я йду в парк, недалеко від готелю. Купую каву, у паперовому стаканчику з кришкою і сідаю на лавочку. Сонце тільки почало сідати і надворі повно народу.

Вдихаю тепле повітря на повні груди і на душі такий спокій...
Здається, трапиться щось прекрасне... 
У цей момент вібрує телефон, і я бачу повідомлення.
Артур.

"Сподіваюся, твій день пройшов чудово. Хорошого тобі вечора. Чекаю завтрашньої вечері."

" Я теж. "

Відповідаю і посміхаюся, як дурне дівчисько. А може, я така і є...

Цілу годину я провела у парку. 
Люблю літо... Чудова пора року...
Прийшовши в готель, одразу прямую до ліфта. Натискаю останній поверх і швидко піднімаюсь нагору. Коли виходжу в коридор, то переді мною білі двері, а праворуч, я так розумію, вхід до казино.
Звідти долинає музика, сміх і голоси людей. Перед входом стоїть високий грубий чоловік. Поголений на лисо, у чорному костюмі. 
Одразу зрозуміло, що охоронець.

-Здрастуйте.... Я замість Олі, офіціантка.

Чоловік дивиться на мене зверху вниз і тілом мурашки. Я його боюся...

-Вона тебе попередила про все?

Не знаю про що там мала попередити мене Оля, але я киваю головою.

-Добре, двері праворуч. -  охоронець показує жестом на двері, навпроти ліфта і я прямую туди.
Коли заходжу, просто завмираю на місці.
Маленька кімната, забита різними речами. Як я можу згодом розглянути, костюмами.

Це приміщення більше схоже на гримерку театру. По кімнаті ходять кілька дівчат.
Там форма офіціанток. 
Ось тільки бентежить довжина спідниці... Попу ж майже видно... І всі в туфлях на стійкому підборі.

- Привіт. Ти хто? - до мене підходить висока дівчина з коротким світлим волоссям.
По погляду - не дуже вона рада мене бачити ....
Всі, що знаходяться поруч, теж дивляться в мій бік.

-Я Аліса. Мене Оля попросила замінити її на сьогоднішній вечір...

Почувши це всі повертаються до своїх справ, а та дівчина, що стоїть поруч, усміхається.

-Ясно. Ну йди .... Дам тобі форму на сьогоднішню ніч.

Переодягнувшись, дивлюся на себе в дзеркало. Спідниця дуже коротка, навіть не рятує фартух зверху. Виглядає вульгарно.
Верх – біла сорочка. Тільки верхніх гудзиків немає. Занадто відкриті груди.... 
Беру свою сумку і знаходжу там шпильку.

-Ну ось .... Так краще ... - кажу застібаючи сорочку.

За дверима мене чекає Олена, та сама дівчина, яка до мене підійшла перша в кімнаті.

-Йдемо, немає часу.
Вона веде мене до зали. До самого кінця.

Величезне приміщення і людей повно.
Дуже світло, піднімаю голову і бачу великі люстри, що звисають. Стіни світлі, прикрашені картинами та фресками. Збоку стоять апарати. 
Далі столи - покер, рулетка, є столи, де кидають кості... Я навіть не знаю, у що грають ці люди тут... Та й дізнаватися не хочеться.

Тим часом ми з Оленою підходимо до барної стійки. Бармен накладає на два підноси різні напої, і ми їх забираємо.

-Повторюй за мною. - каже дівчина, перш ніж піти до центру зали.

Вона рухається у такт музиці та пропонує випити відвідувачам. 
Схоже, мені треба робити те саме.
Так минає ціла година. 
Вже більшість гостей п'яні та просто розкидаються грошима. Навіть я, підносячи келих коньяку, бачу, як чоловіки роблять ставки просто ледве сидячи на стільці. Та ще й радіють, що програли.

Приходжу до барної стійки і вирішую трохи сісти, бо ноги вже болять не по-дитячому. 
Дивлюся в зал і спостерігаю дивну картину - офіціантка сідає на коліна одного з гостей. 
Наскільки я знаю, у жодних закладах таке не дозволяється.

-Хіба офіціанткам не забороняється загравати із гостями? - запитую  Олену,яка якраз підходить.

Дівчина спостерігає мій погляд, а потім просто посміхається.

-Все залежить від бажання .... - хихикає вона і йде.

Бармен складає мені на тацю келихи з випивкою, і я розумію, що мій відпочинок закінчено. 
Встаю і чекаю, поки таця буде повною.

Раптом відчуваю як на мою талію лягати чиясь рука. Різко повертаюся і бачу молодого хлопця.... 
Обличчя дуже знайоме, але я не можу згадати, де його бачила.
Смикаюся назад і вдаряюсь у дерев'яну стійку.