Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Адвокат диявола 📚 - Українською

Читати книгу - "Адвокат диявола"

892
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Адвокат диявола" автора Ендрю Нейдерман. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 32 33 34 ... 74
Перейти на сторінку:
вона.

— Ну, може, він чекає на тебе внизу, — припустила Джин.

Міріам помітила, що обличчя Гелен, досі м’яке й таємниче, стало відверто мудрим, коли та зосередилася на двох жінках. А тоді вона знову тепло всміхнулася й повернулася до Міріам.

— Вибачте, що мої перші відвідини такі короткі, але я хотіла неодмінно зайти, привітатися з вами та привітати з новосіллям, перш ніж піти до себе.

— Дякую. І дуже дякую за картину. Ой, я ж її навіть не розгорнула. Як нечемно. Я просто…

— Нічого страшного, — швидко запевнила Гелен. Вона торкнулася руки Міріам, і Міріам зазирнула в її очі, які, їй здалося, виражали нестерпну душевну муку. — Вона не така, як усі, — визнала Гелен, — але в ній є свій сенс.

— Справді? Звучить цікаво.

Міріам почала її розгортати. Гелен позадкувала й поглянула на Норму та Джин; вони обидві вп’ялися поглядом у картину, яку розгортала Міріам. Вона стягнула весь папір, а тоді підняла картину.

Одну довгу мить усі мовчали. Кольори на картині були насичені, такі яскраві, що здавалося, ніби за полотном висить лампочка. Попервах Міріам не могла зрозуміти, де на картині верх. Оскільки Гелен нічого не сказала, вона вирішила, що тримає картину правильно.

Верхня частина картини була виконана довгими м’якими мазками сапфірової фарби, що виходила з пластини посередині, яка кольором і текстурою була подібна на гостію. Просто під синню була темно-зелена зона у формі частоколу з гострими краями та дуже крутим ухилом. Над частоколом розтікалася жіноча постать, розтягнута й покручена, наче розріджена, але в неї було чітко видно обличчя, яке виражало біль і жах, тим часом як тіло жінки перетікало за край і стікало в щось схоже на море киплячої крові. З цього моря виривалися крихітні, білі, як кістка, бульбашки.

— Ну, — промовила Норма, — у цьому однозначно є свій сенс.

— Які кольори! — зауважила Джин.

— Ніколи не бачила нічого подібного, — сказала Міріам, а тоді замислилася, чи не здалася її репліка несхвальною. — Але я…

— Якщо вона вам не потрібна, я зрозумію, — промовила Гелен. — Як я вже казала, моя творчість особлива.

— Ні, ні, вона мені потрібна. Дуже потрібна. Не дочекаюся можливості побачити реакцію Кевіна… та й узагалі чию завгодно реакцію, — вона повернулася до Гелен. — Вона однозначно з тих речей, які привертають увагу та про які всі говорять. Дякую.

Вона на мить подивилася на Гелен.

— Вона для вас дуже особлива, правда?

— Так.

— Тоді для мене вона ще цінніша, — відповіла Міріам, постаравшись висловитися щиро, але зрозуміла, що її слова прозвучали надто зверхньо, і додала: — Справді.

— Якщо зараз це не так, то буде так згодом, — передбачила Гелен.

Міріам поглянула на Норму та Джин. Обидві стиснули вуста, наче стримуючи сміх.

— Що ж, вибачте, що я так скоро мушу йти, але…

— О, ні… ні. Я розумію.

«Більше, ніж ви думаєте», — подумала Міріам.

— Ідіть. Ми надолужимо згаяне пізніше. Прошу вас із Полом зайти до нас на вечерю, коли я тут обживуся.

Гелен усміхнулася так, ніби Міріам запропонувала щось геть абсурдне.

— Дякую, — сказала вона й попрямувала геть.

— І я вам дякую, — гукнула їй услід Міріам.

Усі мовчали, аж доки Гелен пішла. Тоді Норма та Джин перезирнулися й вибухнули сміхом. Міріам, усміхаючись, захитала головою.

— Що мені з цим робити?

— Повісь її в комірчині в коридорі.

— Або на парадних дверях із зовнішнього боку, — запропонувала Джин. — Хай відлякує хатніх злодіїв і комівояжерів.

— Мені просто стало дуже її шкода. Вона психічно нездорова. Ця картина… — Міріам знову підняла її. — Вона схожа на кошмарний сон!

— Вона передає певний сенс, — пожартувала Норма, і вони з Джин знову розсміялися.

— Так, вона каже: «Йо-ой-й»! — вигукнула Джин, схопившись за горло і впавши на коліна. Норма та Міріам засміялися.

— Я просто залишу її в кутку до повернення Кевіна. Побачивши її, він одразу зрозуміє, чому мені не хочеться її вішати.

— Утім, ти повелася чудово, — сказала Норма. — Добре обійшлася з Гелен.

— Як я розумію, вона збирається до свого терапевта.

— Так. У Пола повно роботи. Мені його шкода. Ми намагалися їй допомогти, так, Джин?

— Після смерті Ґлорії ми кілька тижнів дзвонили Гелен і кликали її з собою то туди, то сюди, але вона дулася, замкнувшись у квартирі. Врешті-решт містер Мільтон змусив Пола якось цьому зарадити. Якщо ти зараз вважаєш, що вона дивна, то тобі треба було її бачити одразу після Ґлоріїної смерті. Якось вона зайшла до мене й закотила істерику — почала кричати, що нам усім треба звідси виїхати, що ми всі в небезпеці… наче ця будівля довела Ґлорію до смерті, а Річарда — до самогубства. Я геть не розуміла, що вона верзе, і врешті-решт подзвонила Дейвові. Він звернувся до Пола, і той приїхав і забрав її до їхньої квартири.

— Вони викликали лікаря, а той прописав їй заспокійливі, — продовжила Норма. — Звісно, вона й досі не звільнилася від їхньої дії.

— Вона, певно, була дуже близька до Ґлорії Джаффі.

— Не ближча за нас, — різко відповіла Джин з ображеною ноткою в голосі.

— Я просто подумала…

— Вона просто… дуже чутлива, — пояснила Норма, приклавши долоню тильним боком до лоба. — Вона ж мисткиня, а душа митця вічно бентежиться. Врешті-решт, — продовжила вона тоном педантичного професора, — вона бачить приховану всюди трагічну іронію долі.

Вона зітхнула.

— І все ж я не можу її не жаліти, — заявила Міріам, дивлячись на парадний вхід так, ніби Гелен стоїть там і досі.

— І ми теж, — сказала Джин. — Ми просто починаємо від цього втомлюватися. Це так неприємно. Ну так, кінець Ґлорії Джаффі був трагічним, а Річардове самогубство — жахливим, але це скінчилось, і ми ніяк не можемо змінити того, що сталося.

— Ми маємо жити далі, — додала Норма.

— Найкраще для нас — бути в піднесеному настрої в присутності Гелен, — промовила Джин. — Нам так казав містер Мільтон, пам’ятаєш, Нормо?

— Ага. Ну… — вона поглянула на наручний годинник, — мабуть, мені час сходити до душу та приготувати вечерю.

— І мені, — сказала Джин.

— Навіть не знаю, як

1 ... 32 33 34 ... 74
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Адвокат диявола», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Адвокат диявола"