Читати книгу - "Адвокат диявола"

Кевін на мить пильно поглянув на нього. Приємно було бачити, що якийсь інший чоловік теж кохає жінку так беззастережно, як він — Міріам.

— Вона саме несла нам картину, яку намалювала спеціально для нас.

— Справді? Цікаво, що то за картина. Я нічого нового не бачив.

Ця інформація його явно збентежила. Він на мить завагався, а тоді опустив погляд.

— Щось не так?

— На жаль. Учора ми одержали погану звістку.

— Ох. Вибачте. Ми можемо чимось допомогти?

— Ні, допомогти ніхто не може. Ми намагалися завести дітей і не змогли. Лікар Гелен нещодавно підтвердив, що вона… не здатна завагітніти.

— Ох, вибачте.

— Звичайна життєва справа. Як сказав сьогодні вранці містер Мільтон, коли я йому про це розповів, тут треба просто йти далі. Користуватися доступними ресурсами.

— Гадаю, це добра порада.

Кевін на мить замислився про те, як він відреагує, якщо дізнається про своє безпліддя чи безпліддя Міріам. Для нього завжди було дуже важливо завести власну дитину. Як і будь-які потенційні молоді батьки, він завжди уявляв собі, як водитиме сина на бейсбольні матчі або купуватиме доньці ляльок. Він почне відкладати дітям гроші на виш у день їхнього народження. Вони вже вирішили, що хочуть хлопчика та дівчинку, а взагалі спробують завести аж чотирьох. Зі своїми майбутніми заробітками він міг дозволити собі й чотирьох дітей.

— Так, ну, ми говорили про всиновлення.

Кевін кивнув.

— Що сталося з дитиною Джаффі?

— Малого взяв до себе Річардів брат, і уявіть собі: його брат — теж адвокат. Він сказав містерові Мільтону, що зробить усе можливе, щоб Річардів син пішов батьковим шляхом.

— Містер Мільтон знав його?

— Він узяв ініціативу у свої руки після Річардового… Річардового самогубства. Така вже він людина. Що ж, — сказав він, підводячись, — дозволю вам повернутися до роботи. Хай щастить. Ой, — він відвернувся від дверей, — тут ходять чутки, нібито містер Мільтон зовсім скоро влаштує на вашу честь вечірку у своєму пентхаузі. І повірте мені: якщо містер Мільтон влаштовує вечірку, то це — всім вечіркам вечірка.

Виснажена Міріам сиділа, відкинувшись на спинку дивана. Якщо не брати до уваги обіду, вона не зупинялася від самого ранку, коли вони встали. Норма і Джин чудово допомагали, але насамкінець вони, як їй здавалося, трошки почали дуркувати, посперечавшись через те, хто запросить її з Кевіном на вечерю першою. Врешті-решт вона сказала їм кинути монетку, і Норма перемогла. Вони з Кевіном підуть до неї завтра ввечері, а післязавтра — до Джин.

Але найважче цього дня їй стало, коли до них зазирнула Гелен Сколфілд. Це було якось дивно: вона раптом матеріалізувалася, наче привид. Ніхто не чув, як вона дзвонить у двері чи заходить. Вони з Нормою та Джин саме зупинилися на секунду, пересунувши диван з одного боку вітальні на другий і назад, і сміялися зі своєї нерішучості. Міріам відчула, що в кімнаті є хтось іще, і повернулася до дверей. Вона подумала, що це міг повернутися, забувши щось, Кевін.

Але там стояла вона, притискаючи до себе загорнуту картину й дивлячись на них із м’якою усмішкою на обличчі. Вона здалася Міріам схожою на літню жінку, що заздрісно всміхається, дивлячись, як граються малі діти.

— Ой, — вигукнула Міріам і швидко позирнула на інших дівчат.

— Гелен, — заговорила Норма. — Ми не чули, як ти зайшла.

— Як ти? — швидко спитала Джин.

— Я в порядку, — відповіла вона й звернулася до Міріам. — Привіт.

— Привіт.

— Гелен, це Міріам Тейлор, — швидко сказала Норма. — Міріам, це Гелен Сколфілд.

Міріам знову кивнула.

— Я вам дещо принесла, вітальний подарунок, — промовила Гелен, вийшла вперед і передала їй загорнуту картину. — Сподіваюся, вам сподобається.

— Дякую.

— Не сумніваюся, що Гелен намалювала її сама, — сказала Джин.

Міріам швидко відірвала погляд від пакунка.

— Так, так, але не бійтеся сказати, якщо вона вам не сподобається. Моя творчість… особлива, не така, як у всіх. Я знаю, вона до смаку не всім, — промовила вона, пильно дивлячись на Норму та Джин.

Якщо це так, замислилася Міріам, дивлячись на Гелен, нащо, знайомлячись, дарувати свою картину? Може, варто спершу дізнатися, чи полюбляє адресат те ж мистецтво, що й художник?

— У нас із Кевіном немає жодної картини, яку можна було б повісити. Боюся, ми обоє замало розуміємося на таких речах.

— Це ненадовго, — попередила Норма.

— Можливо, Гелен цього тижня поїде з нами до Музею сучасного мистецтва, — сказала Джин.

Усі подивилися на Гелен. Її усмішка стала ще ширшою.

— Можливо, — з острахом вимовила Гелен.

— Може, філіжанку кави? — запитала Міріам, ще не розгорнувши картини.

— О, ні, прошу. Ви дуже зайняті.

— Нам треба зробити перерву, — сказала Джин. — Ми починаємо трохи дуркувати, пересуваємо меблі то туди, то сюди.

— Я все одно не можу залишитися, — промовила Гелен. — Мені треба на прийом до лікаря.

— О, вибачте, — відповіла Міріам.

— Я просто хотіла зазирнути та привітатися.

— Можливо, зазирнете згодом, як повернетеся, — запропонувала Міріам.

— Так, — відповіла Гелен, але без обіцянки й надії в голосі. Вона роззирнулася довкола. — Ваша квартира буде чудовою, такою чудовою, як… — вона поглянула спершу на Норму, а тоді на Джин, — як у нас усіх.

— Я в захваті від того, що житиму тут: такі краєвиди, неподалік стільки музеїв і добрих ресторанів…

— Так. У нас тут усе близько, як добре, так і погане.

— Нам не треба думати про погане, — швидко зауважила Джин докірливим тоном.

— Не треба… я не думаю, що треба. Навіщо? Навіщо комусь узагалі думати про погане? — поставила Гелен риторичне запитання.

Раптом почало здаватися, ніби вона сама-самісінька й думає вголос. Міріам повернулася до Норми, і та захитала головою. Джин закотила очі до стелі, а тоді відвела погляд.

— На прийом тебе повезе Харон? — запитала її Норма, яка явно не могла дочекатися, коли вона піде.

— Харон возить нас усюди, — відповіла Гелен. — Таке його призначення.

У Міріам округлились очі. Яке дивне формулювання, подумала