Читати книгу - "Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт"

Сер Томас кивнув.

— Містер Лоу повідомив мені, що губернатор виїхав вчора до Оксфорда, і коли його сповістили, що містеру Куку вдалося врятуватися, він захотів сьогодні ж прибути до Молдена. Ми очікуємо його з години на годину. Що скажете, сер?

— Я цілком готовий і дуже хотів би йому про все доповісти, — сказав Ебенезер.

— Дуже добре. Провінція у вас у боргу, сер!

— Перепрошую… — Полковник почервонів, як буряк; його круглі оченята неспокійно перебігали то на Ебенезера, то на Ендрю, то на сера Томаса. — Немає жодних сумнівів у тому, що цей хлопець герой і наразі має дуже важливу справу до губернатора; і мені б не хотілося, щоб склалося враження, нібито я думаю тільки про себе і надто вже переймаюся своїми особистими справами, чи здалося, що я не вдячний тим таємним агентам Його Королівської Величності, чия діяльність вимагає ховатися під чужими іменами…

— Та годі вже вам, Джордже! — різко урвав його Ендрю. — Містер Лоу, присутній тут, може бути агентом губернатора, короля Вільяма чи Папи Римського — кого завгодно, але цей хлопець — мій син Ебен, і все тут! Хай уже мені Бог простить, що я ввійшов у змову з містером Лоу, щоб обманути вас усіх, і дякувати Небесам, що вони повернули мені мого сина, який постав із мертвих, а чи повернуть мені Молден, чи ні, то вже не так суттєво!

— Досить, — наказав сер Томас. — Я нагадую вам, полковнику, що Провінція дуже зацікавлена в тому, що станеться із цим маєтком; саме для того, щоб зайнятися цією справою, я і прибув сюди, коли на те пішло. Якщо губернатор дасть на те згоду, тоді ми, можливо, влаштуємо засідання щодо цього питання сьогодні ж, тепер, коли містер Кук уже з нами. — І він нагадав усьому товариству, особливо Річарду Совтеру, що їм заборонено залишати садибу, поки ця справа не вирішиться.

— Клянусь органом святої Цецилії, — заходився протестувати Совтер. — Та це ж пряме порушення habeas corpus! Ми позиватимемо вас до суду, сер!

— Це ваше право! — відказав сер Томас. — А тим часом не залишайте мис Кука: містер Лоу дав знати майору Тріппу, і від сьогоднішнього ранку ми тут, довкола маєтку, маємо посполите рушення.

Цю новину зустріли з великим подивом; полковник Роботем почав смикати себе за вуса, а Совтер заходився закликати святих Гігіна і Полікарпа проти такого свавілля з боку тих, хто мав би стояти на захисті громадських інтересів. Сер Томас попросив залишити кімнату всіх, окрім Анни, бо вона взяла на себе обов'язок доглядати брата, і «містера Лоу», який вирік, що в жодному разі не може відійти від ліжка ключового свідка ні на хвилину. Ендрю, здавалося, був цим невдоволений.

— Ми ще маємо багато чого сказати один одному, — втішав його Ебенезер, — і перед нами цілі роки для цього. Просто зараз я вмираю з голоду і страшенно хочу спати.

— Я принесу тобі бульйону, — буркнув батько і вийшов.

Ебенезер зітхнув.

— Йому треба буде скоро сказати, хто ти насправді, Генрі; мені вже до смерті набридли всі ці хованки під чужими іменами.

— Я скажу йому, — пообіцяв Берлінґейм, — адже тепер я знаю, хто я. Присяй-бо, це ж просто чудо, Ебене! Я не можу дочекатися хвилини, коли візьму в руки книгу мого батька — як він її там назвав? «Книга англійських дияволів»! Король агатчвупсів! Просто дивовижно! — Він підніс догори свого наставницького пальця й усміхнувся. — Але не тепер, Ебене; ні, він ще не повинен цього знати. Я збираюся якомога скоріше поїхати на острів Бладсворт — завтра, якщо ми сьогодні владнаємо нашу справу, і спробую зробити все, що зможу, аби умиротворити мого батька Чікамека і мого брата — як там його звати?

Ебенезер мимохіть усміхнувся, побачивши, із яким притаманним йому запалом говорить усе це його вихователь.

— Коханкоупретс, — сказав він. — Це означає Білогорлика Дзюбок.

— Коханкоупретс! Чудове ім'я! Потім я повернуся сюди, освідчуся твоїй сестрі, звернуся до мого доброго приятеля Ендрю і попрошу її руки. Якщо він погодиться, я розкажу йому, хто я такий, і знову запитаю його; якщо він відмовить, я піду своїм шляхом і не надокучатиму йому, розказуючи всю правду. Ну як, вас обох це влаштовує?

Ебенезер подивився на сестру, очікуючи відповіді. Було видно, що в приватних розмовах з Берлінґеймом вони торкалися питань особистих і значно глибших, ніж ті, що стосувалися «Книги англійських дияволів»; він був впевнений, що Генрі було відомо все, що відбулося не тільки між Анною і Біллі Ромлі, але й також між Анною і ним. Вона глибоко зітхнула і похитала головою, не зводячи очей з покривала.

— Це все так несерйозно, Генрі… І що з того може вийти?

— Ні, ну як ти можеш впадати у відчай після такого чуда, як розгадка тайни мого походження, на яку натрапив Ебенезер? Дай-но йому тільки знову звестися на ноги, і він розв'яже для мене іншу загадку — Таємницю Священного Баклажана, чи що там ще є! — Він відкинув жарти й додав уже серйозним тоном: — Не так давно я запропонував Ебену, щоб ми всі втрьох оселилися в Пенсильванїї; раз Природа, що винесла мені свій вирок, знедолила мене, а Світські Традиції відмовили тобі в твоєму потягу, то що в тому поганого, якщо ми, знедолені, згуртуємося в нашому нещасті? Ми будемо жити, як такі собі сестри милосердя в нашому маленькому монастирі — еге ж, і я наверну вас у Космофілізм, мою нову релігію для знедолених шукачів Істини, і ми вигадаємо купу всіляких духовних вправ…

Він вів далі в тому ж дусі, аж поки Ебенезер і Анна не були змушені розсміятися, і напруження між ними на якийсь час розвіялося. Але Анна не захотіла зв'язувати себе цією обіцянкою.

— Давай-но робити все по черзі, почавши з головного: повернися спочатку з острова Бладсворт і дивися, щоб там із тебе не зняли скальп і не навернули у свою релігію, а потім уже подивимося, що робити із собою…

— А що вийшло з твого паломництва до Джона Куда? — запитав Ебенезер Берлінґейма.

— Ет, мій друже, я так перед тобою завинив! Як я можу вибачитися і пояснити те, що так часто обманював тебе? Хіба тільки