Читати книгу - "Українське письменство"

те акад. С. О. Єфремов[169], — щоб не скандалізувати галицького читача, тоді переважно з духовного стану, та не одвернути його від книжки… в передньому слові (за підписом, дивна річ, І. Франка!) підкреслили, що мова мовиться про православне духовенство, — ми, мовляв, таки кращі, ніж ті, що їх малює Свидницький[170]. Та згадане переднє слово — то невинна річ, коли рівняти до того, що видавці зробили з самою повістю. Цілі сторінки, повні надзвичайно цікавих побутових деталей, зникли в друкованому тексті. Своя цензура не поцеремонилася з твором тоді вже неживого автора».

Частину провини мусив прийняти на себе Франко[171], як автор вступної замітки і співредактор журналу. В кінці січня того ж таки 1886 р. йому довелось почути гострий докір від Драгоманова. «Ваша примітка до «Люборадських» нагадала мені примітку в «Правді» 1873 р. до казок про попів. 12 років пропали для нас дурнісенько. Коли навіть «Люборадських» не можна пускати в світ без такої примітки, то я вже не знаю, яку живу справу можна зачепити в «Зорі» живими словами»[172].

Своє пояснення справи Франко дав пізніше в збірнику «Молода Україна», пославшися на тиснення з боку галицького читача. «Скільки крові напсували нашій публіці і нашим редакторам ті невинні, невеличкі проби реалістичного мальовання життя! Яких курйозних осудів були ми свідками! Моєї «Лесишиної челяді» не могли зрозуміти — не того, щоб там були які загадки, а для того, що се «заповідається, як ідилія, а кінчиться дідько знає як»… коштовна повість Свидницького «Люборадські» — могла бути поміщена в «Зорі» тільки з досить значними пропусками. Громадська цензура була вдесятеро страшніша для авторів, ніж прокураторська, а львівська громада стояла перед тероризмом провінціальної публіки, що, не знаючи іншої літератури, крім польсько-шляхетської або німецької сентиментальної… тільки й ждала найменшої причини, щоб звернути нумер, зректися пренумерати, ще й вилаяти редактора»[173].

Що ж саме повикидала галицька редакція, поступаючись вимогам читача?[174]

Переглянемо спочатку більші пропуски (від кількох рядків до двох сторінок).

1. На стор. 17—18 рядків від слів: «Поводив очима, чи нема води рот переполоскати»… до: «Чи не маєш, серце, що смачненького йзісти».

2. На стор. 51 — в знаменитій есхатологічній розмові панотця і паніматки Люборацьких, — від слів: «О. Гервасій засміявся» до: «Ех, якби то мої татуньо встали» (16 рядків).

3. На стор. 54—55. В сцені частування гостей — від слів: «І держачи в руках чарку з «православною» до: «Не часто траплялись такі оказії» (55 рядків).

4. Стор. 57—58. Від слів: «Від простої ж людини вища, розумніша…» до слів: «Хто видумав таку нелюдяну науку» (в чотирьох місцях — 14 рядків).

5. Стор. 78—79. Пропущено фразу: «Щоб ти мені і бровою не моргнула в ту сторону, де хамська божниця стоїть! А то вже битиму». І нижче: «З її прикладу Мася простягла руку» до слів: «Се була перва наука для Масі» (9 рядків).

6. Стор. 81. Пропущено фразу:…«А по-хлопськи побалакавши, — каже, — так писки заогидиш, що свяченою водою не сполощеш, ні окропом не відпариш» (3 рядки).

7. Стор. 95. Пропущено фразу: «За попа, — подумала Мася, — і смертельний гріх. Ото ще вдала! якби за ксьондза, то що другого, а за попа — kozią brodę!» (З рядки).

8. Стор. 96—97. Від слів: «А ty gdzie się nauczył»… до: «Не мігши зігнати злість»… (Сварка межи Масею і Антосьом, 28 рядків).

9—10. Стор. 98–96. Від слів: «Начепила хустку через плечі» до: «…Та й каже: Słyszałem nowinę»… І нижче — абзац від слів: «Прийшла Мася і оклякнула по-католицьки»… (16 рядків).

11. Стор. 139. Від слів: «Чи нема в тебе куки?» до: «Чого ти наче чужий?» (5 рядків).

12. Стор. 152. В сцені між Масею і Антосем.

«— Ух! — каже, — как я зашмалілся! А пилі сколько!

— Як на свинячім стегні, — озвалась Мася.