Читати книгу - "Поїзд точно за розкладом. Де ти був, Адаме. І не промовив жодного слова. Більярд о пів на десяту"

сьомому класі дізнається, що це називається зміною планів розповіді. Це так само, як позмінна робота на фабриці; тобто у мене ці зміни позначають місця, де я повинен знов застругати олівця, перше ніж наносити на папір нові штрихи й крапки. Тут ви бачите мене двадцятиоднорічним, двадцятитрьохрічним, потім — двадцятип'ятирічним, а врешті — майже п'ятдесятирічним. Мене можна побачити женихом, чоловіком, потім удівцем, потім дідом; а майже двадцять років займуть несписані сторінки, на яких я покладу тільки контури, але нічим їх не заповню... Що ж, застругавши олівця, вернімось до одного з давніших планів: «Пополудні 22 вересня 1938 року, чверть на шосту». VI

Пролунав вітальний хорал, я відчуваю у себе на шиї й щоці сльози Гільдегард, а пасемце довгої коси, по-лохнерівському білявої, лежить на моїй білій сорочці. З розчинених дверей кухні пахне свіжозавареною кавою (хто запарить мені чай у цьому домі?) й свіжоспеченою бабкою (яку ще називають пудингом). У відчинених дверях спальні я бачу мольберт Антона Бехтольда з картиною — мішанина жовтих і фіалкових кольорів, у якій недвозначно (на мій смак — занадто недвозначно) можна розпізнати голу жінку, що лежить на фіалковій канапі. Ще в одних розчинених дверях видно цілий стос вичинених рудих шкур розміром десь так п'ятдесят на вісімдесят сантиметрів, шевський ослінчик і сигару, що чадить у велетенській попільничці, яка має форму ставка з лебедями. Старому Бехтольдові після невдалого суду і вдалого, хоча й не шахрайського, банкрутства довелося закрити свою шевську майстерню, і він тепер лагодив взуття у себе вдома, та ще й заробляв як агент по продажу шкіри «не на хліб, ні, який там хліб! Добре, як на воду» (слова моєї тещі).

Збентежена мовчанка,— мабуть, така буває після того, як відбувається чудо. Якби хтось надумався спитати: «Звідки Бехтольди знали, що ви приїдете, хоча їм було відомо, що ваша мати померла,— до речі, від чого вона померла? — і як міг Енгельберт так швидко повідомити їх, що вони встигли так добре підготуватись і прийняти вас?» — я зміг би дати тільки одну щиру відповідь: здивовано знизати плечима. Такою відповіддю я вже довів до розпачу багатьох цікавих. Коли я ще заявлю, що наш військовий табір був більш як за триста кілометрів від Кельна, серед тих лісів, де народилася більшість казок братів Гріммів; і що, хоч Ангела ніколи не випускали з табору, Бехтольди все ж, мабуть, знали, що я маю приїхати, але не знали, що моя мати померла, то можу тільки згадати спеціальних гінців англійської королеви або передачу звісток за допомогою африканських тамтамів; принаймні я не знаю іншого пояснення. І враз серед збентеженої мовчанки старий Бехтольд, похитавши головою так, що мені аж моторошно стало (я подумав, що так хитає головою кат), промовив: «Найкраще покінчити з ним зразу». Мене вирвали з обіймів Гільдегард, потягли до мольберта й зачинили за мною двері. Я побачив двоє неприбраних ліжок, поличку з підозріло невеликою кількістю книжок (від семи до десяти), зате багато картин, серед них щось із дванадцять свіжих, які належали до задуманої Антоном серії «Гріхи» («Гріх буржуа», «Гріх міщанина», «Гріх пролетаря», «Гріх церковника» і так далі). Мене притиснули до дерев'яного умивальника, Йоганн тицьнув мені в руку шкіряну чашечку для гральних костей; зажадав, щоб я «випробував своє щастя». Я потрусив чашечкою й перекинув її на підлогу — це була моя перша й остання гра в кості, проте Антон і Йоганн оцінили мою техніку схвальними кивками. Я викинув дві «п'ятірки» й «шістку»; тоді Йоганн розлючено замахнувсь на мене прикуреною цигаркою й вигукнув: «Ах ти зас...ць!» (Цитата)! Мушу для уточнення додати, що ці обидва Бехтольди, на відміну від Ангела, були темноволосі, невисокі на зріст, жилаві й носили мефістофельські вусики. Обидва вони викинули жалюгідні «двійки» й «трійки», і я несміливо спитав, на що ми граємо; тоді мені знову мовчки тицьнули в руку чашечку, і коли в мене цього разу випали дві «п'ятірки» й «четвірка», в них обох вихопилися чорні слова, що їх я обмину з такою самою неземною терпимістю, як і священикове лицемірство. Деякі форми чоловічої відвертості в термінах із сексуальної сфери для мене підозрілі, наче патока,— хіба що це професіональний жаргон сутенерів. Правда, я й сам мав знайомих сутенерів, а тому був у цьому відношенні досить вибагливий і чутливий до стилю, тому я не почервонів, хоча Бехтольди, видно, сподівалися цього. Я упрів, відчув, що від мене раптом знову почало тхнути, але, тільки вигравши втретє, я дізнався, на що ми граємо: хто з трьох братів Бехтольдів візьме на себе тяжкий жереб і вступить до СА. А мене обрали заступати в грі Ангела. Колишній однокласник старого Бехтольда, який, між іншим, постачав шкіряними виробами загони штурмовиків у кельнських районах Центр-Південь, Центр-Захід і Центр-Північ, натякнув йому, що він, Бехтольд, може сподіватись на «солідні замовлення, якщо хоч один із твоїх синів вступить до наших лав». Тому справді, незважаючи на всі заперечення тещі, один з них таки подав заяву до СА, і це був — дарма що в кості виграв я — саме Ангел, а я не захотів лишити його самого й теж подав заяву; і нас обох, на наше нещастя, прийняли, хоча головний начальник дав нам найгіршу характеристику, а я навіть не зміг подати свідоцтва про хрещення; та пояснити всю цю плутанину, ще й пояснити правдоподібно, я не здатний. І для цієї сторінки альбом а «Розмалюй сам» я пропоную безладні карлючки кольоровим олівцем, які мають означати стилізовані хащі. А коли я ще визнаю, що я під час війни щоразу — таки щоразу — на різдво (хоч би де воно застало мене, хай навіть у в'язниці, як це одного разу було) одержував посилочку — двісті п'ятдесят грамів печива, три сигарети і два великих медяники — зі зворотною адресою: «Штаб загону СА, Кельн Центр-Південь» і гектографічний лист, що починався словами: «Нашим братам-штурмовикам на фронті» і був підписаний: «Ваш командир загону, що бажає вам усього найкращого»,— то кожен знатиме, що мене