Книги Українською Мовою » 💛 Молодіжна проза » Хибне щастя, Ліана Меко 📚 - Українською

Читати книгу - "Хибне щастя, Ліана Меко"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Хибне щастя" автора Ліана Меко. Жанр книги: 💛 Молодіжна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 33 34 35 ... 91
Перейти на сторінку:

Чи міг я їй подобатися? Чи це моя фантазія видавала бажане за можливе?..

Раптом повільна мелодія закінчилася, змінившись гучною та енергійною так різко, що я зненацька здригнувся. Тряхнув головою, повертаючись зі своїх дурних фантазій у реальність. У якій разом із закінченням чуттєвої пісні з очей навпроти зникла й грайливість. Ліка відсторонилася, окинула мене вже зовсім іншим - немов у її голові знову клацнув перемикач - холодним і неприязним поглядом і відступила на крок.

- Думаю, мені час знайти мого супутника, - видала, задерши ніс догори, - і привітати його вже як слід, - додала, обдарувавши мене фальшивою усмішкою, з нальотом злісної уїдливості, і різко розвернувшись на підборах, попрямувала у бік vip-зони.

Я подався вперед, щоб простежити за її переміщенням, і побачив, що дівчина, щойно піднявшись на другий поверх, відразу стала спускатися, прихопивши свою сумочку. А потім, озираючись на всі боки, ніби побоювалася, що її засічуть, прослизнула до виходу.

Я посміхнувся, подумки ставлячи собі плюсик за те, що в черговий раз мав рацію на рахунок неї, і теж зазбирався на вихід - більше мене тут нічого не тримало. Але тільки я зробив пару кроків, як мене перехопив Льоха.

Не знаю, що він з собою зробив, але виглядав хлопець посвіжілим, крокував цілком твердо, і очі більше не здавалися скляними.

- Де Ліка? - Запитав Льоха, оглядаючись на всі боки в надії відшукати свою супутницю.

- Пішла. - Просто відповів я, знизавши плечима.

- Як це пішла? – витріщивши очі скрикнув Олексій. Вигляд у нього був такий злий і засуджуючий, ніби вона скоїла злочин, як мінімум, а не просто звалила з набридлої вечірки. - Ти чому не затримав її? - Ледь не закричав на мене друг, і від досади навіть тицьнув долоньками мені в груди.

- Я намагався. - Я розвів руками і підтиснув губи, висловлюючи своє, я сподіваюся, найщиріше співчуття бідоласі. – Але, думаю, ти перегнув палицю із… цими своїми поцілунками.

- От дідько! – загарчав Льоха і з розпачом грюкнув кулаком по стіні. - Я так і знав! Знав, що нічого з нею не вийде. Ці двоє ... мажори чорт їх забирай, обходжують її, подарунками задаровують, а я хто? Ніхто. Безіменний футболіст, теж мені… Нафіг їй такий… - заголосив друг, і я з жалем похитавши головою, стиснув у знак підтримки його плече. – Я одразу казав, що нічого з нею не вийде… вся така правильна, пристойна. Недоторка, я таких з напівпогляду визначаю… - Продовжував говорити Льоха, і я насупився. У сенсі "пристойна"?

- Пристойна? – перепитав я, спантеличено подивившись на хлопця. – То ви її обрали… не тому, що… вона на кшталт… легка здобич? - Чомусь неслабо розгубившись насилу промовив я.

Я не питав раніше, чому вони вибрали саме її, сам зробив висновки, ґрунтуючись на своїх власних висновках. Невже вони виявилися помилковими настільки, що кардинально відрізнялися від дійсності? Невже я можу так помилятися?

Мені завжди здавалося, що моя цинічність і аналітичний розум дозволяють непогано розумітися на людях і навколишній дійсності. Виходить, я помилявся і в собі також?

- Та ні, звичайно. - махнув рукою Олексій. - Навпаки, чим складніше - тим цікавіше. Так вирішили ці два дебіла, а я повівся. Знав же, що я на тлі їх – бродяга бездомний. – Продовжив журитися хлопець. – Якого біса я часу стільки втратив? Краще б реальну дівчину обхожував… Повівся на спір цей безглуздий. Лошара… Знову Тимур виграє. Він завжди у наших парі виграє. Змієня чортове... Знову я програю...

- Не програєш. - Замислено простяг я, розфокусовано дивлячись на дівчат, що танцювали поруч. Олексій підвів на мене погляд, і я повернувся до нього. – Ти не програєш, бо ніхто не виграє. Вона не дасть вам такої можливості… - ляснув друга по плечу, підбадьорюючи і додав. – Забудь. Іди до гостей, продовжуй святкувати. Сьогодні ти не залишися один. Тільки натякни одній із своїх подружок, і вони тебе одразу ж втішать. Не сумуй, друже. 

Я попрощався з другом і рушив на вихід. Усередині крутилося неприємне почуття, яке буває, коли усвідомлюєш власну помилку. Я схибив, це факт. Я поставився до дівчини з упередженням, на яке вона не заслуговувала. Навісив на неї ярлик, хоча сам зневажав людей, які мають цю звичку.

Я терпіти не міг розчаровуватись у людях, але найбільше я не любив розчаровувати сам себе.

 

1 ... 33 34 35 ... 91
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хибне щастя, Ліана Меко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хибне щастя, Ліана Меко"