Читати книгу - "Максимальне потрапляння, Ганна Калина"

 ***
— Я не можу стверджувати, що це працює так, — знизав плечима рудий, — але те, що я бачу, наштовхує на деякі міркування.
І Лужанський розклав на столі всі наявні у мене склянки. Усі п’ять. Поклав їх на бік на відстані один від одного. Я у цій «презентації» брала участь мовчазної асистентки. Поки Даня та Гарлі сперечалися, Степан уже розклав по тарілках ароматні та апетитні макарони. Полив їх щедро соусом, а потім з виглядом досвідченого художника прикрасив кожну порцію листочком базиліка. Всю цю конструкцію йєті щедро припорошив натертим сиром і розставив перед їдоками. Мене найбільше турбував Гарлі. Як він збирається їсти з цією трилітровою банкою на голові?
— Мені здається, у якомусь світі щось запускає роботу цих приладів, — і Лужанський підняв край скатертини на столі, змушуючи першу склянку котитися.
Природно, за «принципом доміно» покотилися й інші. Я спіймала крайню склянку за мить до того, як вона стала б гарною гіркою осколків. Що гуманоїд, що Даня геть-чисто ігнорували їжу. Один Степан був, як завжди, спокійний, приязний і вминав вечерю за обидві щоки, затиснувши у величезних пальцях крихітну виделку.
— Так, дуже схоже, що якийсь пристрій запускає цей процес, — сказав Степан і з шумом втягнув макаронину, — а вони відбивають енергію. Або акумулюють її… Або ні…
І я, і Даня повернулися до Гарлі, що сидів на табуреті біля вікна. Я для вірності опустила римську штору на вікні, та й у квартирі вікна зашторила. Наші збори зараз, якщо будуть побачені, можуть послужити поштовхом для лікування любителів «гіркої»! І стільки ж невинних ні в чому людей можуть поповнити ряди нещасних у «будиночку хі-хі». Тож штори. Не треба ризикувати. Коли закінчилися овочі для шатківниці, і ніж у гуманоїда відібрали, він помітно підобрішав і перестав бути схожим на героя дешевого жахіття. Гарлі тільки тихенько пирхнув у своєму скафандрі і склав руки на грудях. Ви колись дмухали в банку? Одним словом, всі звуки, що видавав гуманоїд, супроводжувалися неприємною луною.
— Якби такий пристрій був, — сказав фархаріанин, — ми його сигнал засікли б.
 Логічно, і я з цікавістю обернулася до Дані. Сиділа я якраз між цими двома сперечальниками, а Степан навпроти мене. Було дуже цікаво слухати їх міркування. Зі сказаного я ні чорта не розуміла, але дуже хотіла вникнути.
— Звідки нам знати, що це за пристрій, і що воно випромінює? — резонно зауважив рудий. — Ми не знаємо, що шукати!
— З чого нам знати, що випромінювання є і пов’язане з тим, що відбувається? - гнув свою лінію Гарлі.
— А як же спалахи, що почастішали? - Тут уже не втрималася я. — Я ж на власні очі бачила, як після відкриття порталу світ пішов тріщинами!
- Це аномалія, - погодився гуманоїд.
Даня грізно завив і з силою грюкнув долонею по столу. Виделка в його тарілці жалібно брязкнула і підстрибнула. Степан всмоктав ще порцію макаронів. Він один виглядав так, ніби прийшов до кінотеатру на захоплюючий фільм і тепер сидить у першому ряду з попкорном (макаронами) і пристрасно захоплений сюжетом.
— Люблю наукові диспути, — сказав йєті, — це так цікаво!
Я теж почала мляво колупати вечерю. Їсти хотілося, продукти пропадають. А раптом це моя остання вечеря…
— Може, воно запускається лише у момент відкриття порталу? - зітхнула я.
 Тиша. Піднявши очі, натрапила на вдячний і захоплений погляд Лужанського.
— Навіть новачок все розуміє, — заявив Даня і вказав на мене, — ти сам не хочеш глянути ширше!
— Вона необ’єктивна, — випалив Гарлі, — через уподобання, що склалися у вашій групі.
Даня глянув на мене, я на нього. Підморгнула рудому і почала старанно їсти макарони. Даня щось невиразно промовив. Схоже, вилаявся.
— Я не стверджую це все, — похитав рудий головою, — я не хочу виставити фархаріан дурнями. Це не так. Якби я так думав, то не дозволив би твоїм людям лікувати Катю. Але я явно бачу зв’язок у тому, що відбувається. Він точно є. І Світлана тому приклад. Її камертон єдиний закоротило, ніби вона потрапила під перехресну дію незрозумілих нам хвиль.
Гарлі трохи здивувався. Потім насупився. На гладкому лобі гуманоїда з’явилася акуратна гармошка зі зморшок, ніби у примхливого немовляти.
— Я теж не заперечую наявності чужих технологій, які перевершують наші, — кивнув фархаріанін, — це мене лякає. Я просто боюся піти у дослідженнях не туди і пропустити справжній удар. Розумієш? Те, що це нова атака, для мене не є відкриттям.
— Розумію, — кивнув Даня, — тому й пропоную свої висновки.
Гарлі похитав своєю головкою всередині скафандра, зітхнув.
— Припустимо, це випромінювач, — кивнув гуманоїд, — припустімо, він задіє ці пристрої. Як?
— За схемою суміжних світів, — одразу озвався Степан, — так? Я вгадав?
Даня лише коротко кивнув левархтонцю.
— Тоді випромінювач має бути максимально близьким до порталу. І включатиметься паралельно з роботою камертону.
І чомусь обидва, і гуманоїд і Даня, глянули на мене.
— Чуєш, звідки вітер дме? — весело звернувся Степан до Гарлі.
— Вітру не чую, — насупився гуманоїд, — а ось припущення, зроблене Данилом, зрозумів. Камертон не можна перенаправити.
- Хто сказав? - хмикнув Лужанський.
- Це догма! — рівним тоном промовив Гарлі. — Інакше кожен міг би його використати.
- Ти такий варіант перевіряв? - З легким глузуванням уточнив Даня.
— Ні, — буркнув із скафандра гуманоїд.
— Тоді це лише теорема, а не аксіома, — знизав плечима рудий.