Книги Українською Мовою » 💙 Бойовики » Карта днів 📚 - Українською

Читати книгу - "Карта днів"

615
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Карта днів" автора Ренсом Ріггз. Жанр книги: 💙 Бойовики / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 33 34 35 ... 124
Перейти на сторінку:
він поставив мене перед камерою — гігантською антикварною штукою, яка, напевне, важила цілу тонну. Фотограф пірнув під темну накидку позаду камери та підняв у руці фотоспалах.

— Отже, Джейку, — сказав Фаріш, — на що то було схоже — командувати військом порожняків? Що відчуває людина, котра виграла битву проти цілого полчища витворів? Які були останні слова Коула, перш ніж ти завдав удару, який його убив?

— Е-е… це не зовсім так, як…

Камера спалахнула, і я на мить осліп. І тоді вже інша пара рук схопила мене — цього разу то були руки пані Сапсан, котра поволокла мене звідти геть.

— Не розмовляй із пресою, — шепнула вона мені на вухо. — Ні про що. А особливо про те, що сталося в Бібліотеці Душ!

— Чому? — спитав я. — А що, вони думають, там сталося?

Вона не відповіла. Не змогла. Тому що несподівано я вознісся над головою Бронвін, котра понесла мене, наче тацю зі стравами, поза зоною досяжності юрби.

Так ми і пішли далі. Шарон був попереду, формував руками клин, щоби зробити прохід у людському морі, та все показував нам шлях рукою — «так, туди, ми майже там» — до воріт у високій залізній огорожі. За огорожею височіла будівля з масивного чорного каменю.

Крізь ворота нам помахав охоронець, запрошуючи на подвір’я, а натовп залишився позаду. Бронвін поставила мене на землю, і, поки я обтрушувався, усі інші зібралися навколо нас.

— Мені вже здавалося, що дехто збирався тебе трохи надкусити! — сказала Емма.

— Я ж казав йому, що він знаменитий! — озвався Мілард, і тон його був водночас і жартівливим, і трохи заздрісним.

— Ну-у, я не думав, що ти мав на увазі…

— Дуже знаменитий? — спитала Емма.

— Людина місяця, — прокоментував Єнох, махнувши рукою: — Побачите, до Різдва всі про нього забудуть.

— Боже, сподіваюсь, так, — мовив я.

— Чому? — спитала Бронвін. — Ти не хочеш бути знаменитим?

— Ні! — відповів я. — Це було, — я хотів сказати «жахливо», — трохи занадто.

— Ти тримався пречудово, — зауважила пані Сапсан. — Далі буде легше. Коли люди стануть бачити тебе частіше, вони вже не створюватимуть такого ажіотажу. Деякий час тебе тут не було, Джейкобе, і за твоєї відсутності легенда про тебе трошки підросла.

— А вона таки підросла. Там сказали, ніби я убив Коула?

Вона нахилилася до мене та понизила голос:

— То необхідна вигадка. Імбрини вирішили, що буде краще, якщо всі повірять, що він мертвий.

— А хіба ні?

— Дуже ймовірно, — відповіла вона якимось не дуже серйозним тоном, тож я не зрозумів, чи маю в це вірити. — Але правда в тому, що ми не знаємо, що там відбувається всередині зруйнованих часових петель. Ще ніхто й ніколи не повертався звідти, щоб розповісти. Коул та Бентам можуть бути мертві, а можуть бути просто… в іншому місці.

— Позапросторово недосяжні, — уточнив Мілард.

— І, звісно, назавжди, — поспішила додати пані Сапсан. — І ми не хочемо, щоб і громадськість, і ті нечисленні витвори, котрі змогли втекти від нас, мали якісь сумніви щодо того. І щоб комусь закортіло їх урятувати.

— Отже, вітаю, ти все-таки вбив Коула, — сказав Єнох, просто бризкаючи сарказмом.

— А чому то не міг бути хтось із на-ас, хто вбив його? — жалібно занив Горацій.

— Тобто ти? — вишкірився Єнох. — Хто б у це повірив?

— Ану тихо там! — різко обірвала їх пані Сапсан.

Я все ще боровся з думкою, що Коул був лише «дуже ймовірно» мертвим і що хтось, навіть такий супермонстр, яким він став у кінці, міг пережити щось таке ж нещадне, як руйнування петлі, коли раптом мене мало не збив із ніг Шаронів ляпас по спині.

— Хлопчику мій, мені час вертатись. Будь ласка, не соромся кликати мене, якщо тобі знову знадобиться ескорт.

Пані Сапсан подякувала йому. Він низько уклонився, потім розвернувся та пішов, і плащ у нього за спиною — театрально так — прошелестів у повітрі.

Ми повернулись обличчям до похмурої будівлі, яка загрозливо нависла над нами.

— То що це за місце? — запитав я.

— Наразі це осередок уряду дивних, — відповіла пані Сапсан. — Тепер тут Рада імбрин проводить свої наради, а різноманітні міністерства ведуть свої справи.

— І тут ми отримуємо наші робочі завдання, — додала Бронвін. — Ми повертаємося сюди щоранку, і вони кажуть нам, що треба робити.

— «Притулок Святого Варнави для Душевнохворих», — прочитав я вголос слова, вибиті в камені над залізними дверима будівлі.

— Вибір вакантної нерухомості був невеликий, — пояснила мені пані Сапсан.

— «Ще раз удармо всі в пролам!»[22] — продекламував Мілард і, засміявшись, легенько підштовхнув мене ліктем уперед.

* * *

Повна назва установи була «Притулок Святого Варнави для Душевнохворих, Шахраїв та Бешкетників», і всі пожильці — більшість із яких, хай там як, перебували тут на добровільній основі — у тому хаосі, котрий виник услід за поразкою витворів, порозбігалися. Притулок стояв порожній, аж поки Рада імбрин, чия будівля під час нальоту порожняків опинилася в льоду і стала непридатною для використання, реквізувала його як тимчасову штаб-квартиру. Тепер це був дім для більшості міністерств Усеєвропейського Уряду Дивосвіту, а його обдерті темниці, оббиті повстю палати й гнилі від вологи коридори були заставлені письмовими столами, столами для нарад і шафами для документації. Вони, незважаючи на зміну умеблювання, виглядали не гірше, ніж камери для тортур.

Ми проминули похмурий вестибюль, наповнений гамором канцеляристів і службовців, більшість із котрих носили формені жилети та були обкладені паперами і книгами. У стінах було пророблено цілий ряд віконець, за кожним із яких знаходився секретар для прийому відвідувачів, а зверху було зазначено назву відомства: Міністерство в Справах Часу, Міністерство Анахронізмів, Міністерство Стосунків зі Звичайними, Міністерство Фоно- та Фотографічної Реєстрації, Міністерство Мікроменеджменту та Педантизму, Міністерство Реконструкції. Пані Сапсан відвела нас аж до останнього віконця та назвала себе:

— Вітаю, Бартлбі, — сказала вона, постукавши по дошці під віконечком. — Альма Сапсан, зустріч із Ізабель Зозулею.

Чоловік підняв очі та заморгав. Між його скронями якимось чином умістилося п’ятеро очей, і в центральному тримався монокль.

— Вона давно чекає на вас, — проказав він.

Пані Сапсан подякувала йому та рушила у

1 ... 33 34 35 ... 124
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Карта днів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Карта днів"