Читати книгу - "Хазяїн Чортового млина, Кулик Степан"

— З хорошим чоловіком, гріх не випити, — промовив улесливо.

— Ну, щоб дома не журилися, — підняв свою чарку Нестор.

Випили, похрумтіли квашеною капустою. Шинкар розщедрився і виставив таріль з нарізаними шматками паляниці і буженини. Бачачи таку гостинність, запорожець схвально кивнув і вказав поглядом на склянки. Припрошувати не довелося — Лейба хутко налив ще по одній.

— Аби ворогам гикалося.

— І жінка не дізналася… — докинув Лейба.

Випили…

— До речі, про жінок… — Нестор видобув з-за пазухи монисто. — Не порадиш когось, хто полагодити може?

— Є майстер… — кивнув Лейба. Шинкар розчервонівся і сіпнув комір. Але дивився не на монисто, а на бутлю.

— Так-так… — вірно зрозумів його погляд козак. — Наливай. Не на поминках сидимо, щоб на другій чарці спинитися. 

Випили по третій.

— То що з майстром?

— Залиш… Я віднесу. Завтра полагодить.

— Дорого візьме? Більше дуката не дам…

— Не переймайся, — мотнув головою шинкар. — Гершко, троюрідний племінник тітки моєї дружини. Скажу, що для хорошого чоловіка, то він ціну не задиратиме.  

— Згода…

Монисто перейшло з рук у руки. А слідом — змінив господаря і золотий дукат.

Помовчали хвилинку.

 — Сотник з Чигирина повернувся, не знаєш?

— Ще вчорашнього вечора, — охоче відказав шинкар. — Злий, як сто чортів. Пригода з ним лиха трапилася. У засідку потрапив. І то недалеко від Сміли. Чи то харцизи, чи які інші башибузуки присіли, але, повідають люди, поранили сотника дуже. Пригнав увесь закривавлений… Як лиш кров’ю не сплив?

— Овва… — почухав потилицю Нестор. — Що ж тут у вас, в біса, діється? Як не одна напасть, то інша? Незгірш, як на порубіжжі.

— А що, ще щось трапилося? — зацікавлено присунувся ближче Лейба і навіть позіхати перестав.

— Чи ти про упиря не чув? — здивувався козак.

— Ааа… Ти про це. Та ж то давня історія. Я думав, щось свіженьке знаєш.

— Вибачай… — розвів руками Нестор. — Кажу, весело живете. Якщо про упиря навіть слухати не цікаво. Буденщина…    

— А що про нього слухати, — махнув рукою Лейба. — Носив вовк овець — понесуть і вовка. Раніше чи пізніше натрапить коса на камінь. Люд тепер вчений, тримається на обачності. Так що, у найближчім часі, хтось йому осинового кілка в груди устромить. Чи ти маєш що нового розповісти?

  — Приходив позавчора вечором на хутір Оробця, — не став робити з пригоди таємницю Нестор. — Я в нього стріляв…