Читати книгу - "Арос. Суджена для чорного дракона, Аніта Мілаєва"

Дем 

Ну що ти будеш з нею робити? Чоловік тримав на руках біляву дівчину, вдивляючись в бліде обличчя. 

Невже земні дівчата всі такі безстрашні? Якби він не був поруч з нею, і покалічитися могла, і померти. 

Звичайно, чоловік не міг не захопитися її кмітливістю, вмінням використовувати свою магію для атаки противника, але користі від її спроб було замало. Потрібно тренувати її, з таким характером захист не завадить, Дем не завжди зможе бути поруч. 

Дівчина вже мала прийти до тями, але, здавалося, зайвий раз хотіла змусити чоловіка понервувати. Дихання її було переривчастим і ледве чутним. 

Дивно, Дем зробив все для її зцілення, а дівчина, немов блокувала його допомогу. Тільки з третьої спроби зміг їй допомогти.

Коли вона, нарешті, відкрила очі, він зітхнув з полегшенням. Христина не була блідою і хворою.  Складалося враження, що дівчина прикидалася, хоча маг бачив, як вона вдарилася об дерево. 

Дем задумливо подивився на Христину. 

- Що сталося? - здивовано запитала дівчина. 

- Те, що зазвичай відбувається, коли не слухають  досвідченіших магів, - не без іронії відповів чоловік. 

Христина ображено засопіла і поспішно звільнилася з рук чоловіка, залишивши його одного сидіти на лавці. 

-Оригінально у вас кажуть «дякую». Я, між іншим, тобі допомагала. 

- Я сказав тобі залишатися в альтанці. Замість цього ти, уявивши  себе великим метальником предметів, вплуталася у магічний процес, - трохи роздратовано сказав Дем.    

- З яких це пір бійку називають магічним процесом? 

- З тих самих, коли ментально дієш на свідомість людини, - пояснив чоловік. - За допомогою кристала я вселяв найманцям потрібну інформацію. А ти в найневідповідніший момент потрапила під дію магічного жезла і кристала.  

Дем дістав камінь, що знаходився у нього в кишені і показав  Христині. 

- Попереджати треба, - насупившись пробурчала дівчина. 

- Сподіваюся, наступного разу ти не станеш мене захищати, і такої ситуації не повториться, - сказав Дем, встаючи з лавочки. 

- Правильно сподіваєшся,  наступного разу і не подумаю тобі допомагати, - впевнено сказала Христина, войовничо схрестивши руки на грудях.

Чоловік посміхнувся.

-Треба перекусити і знайти пристойне місце для ночівлі. 

Він рушив у бік житлових будинків на території Пландо.