Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Відродження-2, Кулик Степан 📚 - Українською

Читати книгу - "Відродження-2, Кулик Степан"

154
0
21.05.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Відродження-2" автора Кулик Степан. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 33 34 35 ... 97
Перейти на сторінку:
Розділ 11

Може у когось насамперед літаки, а мені про безпеку дівчат думати треба. Передаю браслет із силовим полем Сашці.

— Одягни на Оленку і поясни, як користуватися. Досить її своїми грудьми прикривати.

— Правильно, — усміхається Горобчик. — Нехай і від її цицьок хоч якась користь буде.

От, не можуть вони, щоб не підчепити одна одну. Ну, та вже які є — не переробиш. Що там ще в лут упало?

Гроші. 8 золотих за роботів та 10 за вежу. Досвід — 400 і 300... Оп-па. А ось і мій наступний рівень. Що збільшимо? Сприйняття кульгає. Якщо воно реально впливає на швидкість і межу зростання умінь, треба піднімати. Ну, і харизмою давно настав час обзавестися. Що я, як не рідний. Треба гармонійно розвиватись. Щоб не тільки дівчата мені подобалися, а й мені було чим похвалитися перед ними. Адже це тільки так говориться, що розмір не має значення. Щоб тим бідолахам, що постраждали від примх природи, підняти самооцінку. А насправді, куди краще, якщо насправді є що піднімати... більш вагоміше.

Оленка теж рівень взяла. Один пункт в статуру, життя зайвим не буває. Один — у сприйняття. Уміння в неї потрібні. У всякому разі, з вогнеметом я без її підтримки точно не впорався б. Так що, прокачуємо.

Із предметів нічого. Жметься система. Або наполегливо вважає, що все це для мене тепер дрібниці і нагороджувати нема за що.

Неквапливо обійшов обидва відгалуження, уважно оглядаючи кожний закуток, а подекуди й обстукуючи стіни. Нічого. Жодних схованок. Якщо золото справді в цьому бункері, то залишилася лише «радіоактивна» частина. Гаразд. Перевіримо. Не дарма ж мені ліки видали.

— Ходімо…

Після того, як усіх захисників було знищено, відключився і сигнал тривоги, знімаючи блокування дверей. Повернув важіль, натиснув. Клінкет піддався неохоче. Дуже масивна заслінка. Натуральний бункер. Дивно, що всередині нічого особливого. Чи це я забагаю? Скільки трупів нарахував від попередніх груп? Дев'ять? Десять… Тож не бухти. Навпаки, радіти маєш, що легким переляком обійшлося. І без крові.

«Радіаційна небезпека! Вхід без захисту заборонено!» — попередив напис під знаком із кола, поділеного на жовті та чорні сегменти.

Та знаю я, але що вдієш, якщо взяти ніде, а заглянути всередину треба?

— Дівчата, ви тут не крутіться. Відійдіть подалі, аж до входу. А ще краще — вибирайтеся нагору. Я тут сам закінчу. Стріляти уже навряд чи будуть, а від опромінення ви мене не прикриєте.

— Ти збираєшся увійти? — Здивувалася Оленка. — Це ж смертельно небезпечно.

— У цьому житті все небезпечно, в тому числі й воно саме… — роблю розумне обличчя. Потім додаю для нетямущих. — Такими є умови контракту. Я мушу все перевірити — і або знайти те, за чим ми сюди прийшли, або упевнитись у його відсутності. Все, на вихід. Мені тут також не подобається. Тож, чим швидше закінчимо, тим швидше звалимо.

Дівчата сперечатися не стали, а я зробив собі укол протектора і начепив шолом та рукавички від гермокостюму. Хоч якийсь захист.

Ці двері піддалися несподівано легко. Наче тільки й чекали, коли хтось захоче її відкрити. Гостинно відчинилися і увімкнули аварійне освітлення. Червоне. Зайвий раз нагадати, що затримуватися всередині без потреби не варто. Я й не збирався. Власне, і нема задля чого. За цими дверима була лише маленька кімната, посередині якої, на невеликому помості стояла невелика, плоска валіза. На кшталт «дипломата», тільки не шкіряна, а металева.

— Якщо тут золото, — промимрив я сам собі, — то не надто багато. А головне, кому воно тепер потрібне? Від нього ж, напевно, фонить так, що лічильник Гейгера захлинеться. Чи це така обманка? Щоб надто цікаві свій ніс не пхали? Після обробки Землі Хантерами народ з радіоактивними речовинами воліє не зв'язуватися.

Але помилився.

— Увага! — оголосив такий самий неживий голос, як і в попередніх кімнатах. — Ви увійшли до зони радіоактивного випромінювання! Час безпечного перебування дев'яносто секунд… вісімдесят дев'ять… вісімдесят вісім…

Намагаючись не звертати уваги на зворотний відлік, я підійшов до валізки, чекаючи, що та виявиться замкнена на якийсь хитрий код. А виносити її звідси мені зовсім не хотілося. Але нічого такого. Клацнули обидва замки, і валізка відкрилася.

Ніякого золота всередині не було. Зате, натомість, у пластикових секціях лежали два свинцеві циліндри.

«Вітаємо! Вами частково виконано друге завдання у ланцюжку епічного квесту «Проект «Відродження»: «Знайдіть детонатори до анігіляційних мін». Прогрес 2/6»

Отак, значить? Шукав золото, знайшов детонатори.

— П'ятдесят вісім... п'ятдесят сім... п'ятдесят шість...

Зрозуміло, що нічого не зрозуміло, але у будь-якому випадку робити тут більше нічого. Довго не роздумуючи, хапаю валізку і виходжу назовні. Там дістаю із неї циліндри. Відгвинчую, виймаю з них самі детонатори — котрі нагадують чимось старі лампи розжарювання. Довгі, пластикові колби, металеві цоколі. Детонатори ховаю в інвентар, а валізку з циліндрами закидаю назад у приміщення.

— Тридцять… Двадцять дев'ять…

— Бувайте…

Зачиняю двері і із задоволенням вслухаюся в тишу. Ось така туберкуля… І що мені тепер сказати Касперському? Адже золота немає. Втім, це не мої проблеми. Я зачистив бункер. Може особисто перевірити. Добре, що водій на нас ще чекає. Буде свідком, що ми нічого не винесли. Неприємно могло вийти.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 33 34 35 ... 97
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Відродження-2, Кулик Степан», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Відродження-2, Кулик Степан"