Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Називай мене Мері... 📚 - Українською

Читати книгу - "Називай мене Мері..."

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Називай мене Мері..." автора Андрій Анатолійович Кокотюха. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 33 34 35 ... 77
Перейти на сторінку:
Вистачило, щоб вимкнутися швидко, та ненадовго.

— Його не хотіли вирубити. Нейтралізували на певний час.

— Знову сам до себе? Ти де взагалі, Головко?

— Тут.

Випите загострило сприйняття, швидше закрутилися коліщатка в мозкові.

— Чуєш мене? — тепер Ярило озивався, мов з іншої планети.

— Все почув. Щось іще?

— Придумай, як мені подякувати. Пляшок не треба, відразу кажу. Краще зроби, щоб доказ був, як кажуть політики, легітимним. Бо матиму проблеми.

— Неодмінно.

Хотів додати: більших, ніж Кобзар, навряд. Передумав, подякував, попрощався, закурив.

Складалася проста і ясна картина, намальована Олегом ще вдень. Дівчину на ім’я Мері до нього напевне якось підвели. Вона легко лягла з ним, що означало — робила подібне не вперше. Проте навряд чи була професійною повією, інакше б її вбили не в такий складний спосіб. Насильницька смерть проститутки нікого не здивує й не викличе аж такої колотнечі. Значить, міркував далі Головко, комусь припекло, аби саме цю дівчину, вбиту саме у такий спосіб, як чотири попередні жертви, знайшли саме в квартирі Кобзаря.

Лилика навмисне примазали до справи.

Стрілянина біля парку підтверджує висновок.

Олега заганяли, лишаючи дедалі менше простору маневрувати.

Лишається зрозуміти, для чого. Потому стане ясно, де й кого шукати.

Тасуючи думки, Артем дістався додому, вислухав нарікання дружини на те, що випив, хоч домовлялися зараз обережно з цим, треба після викрадення триматися напоготові. Нехай Свистуна вже немає. Справа його, сказала Ніна, може далі жити й перемагати. Заспокоїв дружину, перекусив. Влігся спати, не вимикаючи телефон.

Трубка озвалася на ранок, майже водночас із будильником.

Невизначений номер.

Знайомий голос.

14

Дверцята з правого боку відчинилися, Кобзар ковзнув усередину.

— Здоров.

— От же ж...

Пасічник вирулив зі стоянки біля «МакДональдсу», де Олег призначив зустріч, розкрутився біля автовокзалу, вибрався на проспект Науки. Завернувши в бік Голосіївського лісу, спершу простягнув руку, потиснувши Олегову. Потім гмукнув.

— Ти у всій красі, Лилику.

— В сенсі?

— У прямому. Дуже добре, що в поліції зараз бардак і нові люди, які про тебе мало знають. Аби тебе шукав, наприклад, я, чи хоча б наш колишній колега Нагорний, злапали б ще вчора.

— Тобто?

— Бачу, ще не прокинувся. Хоч кави випив.

— Ігоре, не мороч голову! Без тебе тоскно!

— Ага, а зі мною весело, — Пасічник загальмував на світлофорі. — Хватку ти втратив за роки без діла. Призначаєш мені зустріч біля «Маку» на Деміївці. Вчора по обіді кудись пірнув і заліг. Тепер виринув. Дзвониш мені, називаєш час: за півгодини. Звідки ти за тридцять хвилин дочапаєш сюди? З Совок, не інакше. Хто у нас на Совках? Твій дружбан на прізвисько Вампір. Все просто. Я тебе ще вчора міг вирахувати, аби хотів.

Замість відповіді Кобзар поліз по цигарки.

— Не кури в мене в машині, — блимнуло зеленим, Пасічник рушив далі. — Майже нікого не лишилося, хто знав про твої домовленості з громадянином Донцовим.

— Ні про що я з ним не домовлявся ніколи.

— Тільки зняв підозру в убивстві. Та публіка вміє бути вдячною.

— Ну, як я не у Вампіра був...

— Де взяв телефон, який відстежити проблемно? На базарі купив? Його шукають, пика в усіх новинах, а він запросто по ринках ходить, секретні мобільники підбирає. Вчора твій рудий друг із мене ідіота робив. Тепер ти.

Олег знову не відповів. Якийсь час їхали мовчки.

— Куди ми? — запитав.

— Катаємося. Розкажи, що це таке вчора було.

Дивлячись просто себе, Кобзар неквапом виклав усе, що сталося і до чого дійшов, у тому числі з Головковою допомогою. Пасічник не перебив жодного разу. Коли Олег замовк, процідив:

— Кисла справа. Що думаєш?

— Перевірю одну теорію.

— Яку?

— Нас із Мері хтось звів. Там, у «Фільтрі». Дівчина підійшла не випадково. Вона чекала саме на мене, Ігоре.

— Певен?

— Після висновків експертизи — цілком. Якийсь клієнт замовив машину саме на той час біля кафе. Контакт лишився в старому телефоні, я знищив його сам. Тепер розумію: навіть якби зберіг, усе одно не простежив би. А Мері вже стояла там. Знала, чекала.

— Може бути, — кивнув Пасічник. — Як перевіриш?

— Зоя.

— Хто?

— Буфетниця. Барменка. Називай, як хочеш. Ти її бачив тоді. Кругленька така, сердита. Вона мені потім спеціально сказала про дівчину, яка чогось боїться і треба помогти. Аби Мері сама набивалася, виглядало б підозріло. Чесно скажу, нашорошився б. А так через треті руки. Зою я знаю, довіряю.

— Так теорія твоя яка?

— Опитати її. Витрусити, хто велів навести на мене дівчину.

— Прям отак і велів?

— Може, попросив і заплатив, — Кобзар міркував уголос. — Сам я, звісно, біля «Фільтру» не відсвічуватиму. Артемон погодився з’їздити.

Машина виїхала на кільце до готелю «Мир».

— Тобі взагалі далі куди? — поцікавився Пасічник.

— На білому світі зараз живу. Де викинеш, там і буде. Погуляю, озвуся до Головка. Як дізнається щось, — далі вирішу.

— А як не дізнається?

Кобзар знизав плечами.

— Все одно. Знаєш, поговорив я з ним учора. Послухав його. Артемон діло говорить. Мені зараз бігати містом не в жилу.

— Згоден. Довго нелегалом не протягнеш. Щось мені підказує, Вампір не дуже готовий вписуватися за тебе.

— Зовсім не хоче.

— Розумію його. За тебе, Лилику, навіть я поки вписатися не ризикну.

— І я про це. Хай там як, здамся. Вчора не вийшло, сьогодні все буде.

Пасічник скоса зиркнув на нього, розвернувся, посунув назад у бік Деміївки.

— Смисл?

— Аналіз крові підтвердив — мене «почастували» клофеліном. Сам собі я не міг це зробити. Головко зможе легалізувати висновок Ярила. Ну, і свідчення Зої.

— Рудий не має повноважень допитувати її.

— Вона цього не знає, Ігоре. Так чи інакше, тій слідчій, Вірі Холод, передадуть усі матеріали. Вона переконається: мене підставили, тут якась гра. Побуду в камері якийсь час, не без того. Але повісити на мене вбивство навряд чи вийде.

Пасічник перетравив почуте.

— Припустімо, прогноз оптимістичний. І виправдається. Далі що робитимеш?

— Мері народила недавно. Десь є її дитина.

— Це має якесь відношення до справи?

— Думаю, якесь має. На таку справу, як зі мною, дівчину підписали не просто так. Щось мені підказує, вона не перший-ліпший кандидат. З огляду на чотири попередніх, дуже подібних убивства,

1 ... 33 34 35 ... 77
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Називай мене Мері...», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Називай мене Мері..."