Читати книгу - "Зваблені ненавистю, Ерін Кас"

— Справу зроблено, можна валити? — хмикає.

— Якби ти хоча б ще щось бачив, окрім грошей, — нарешті підіймаю на нього погляд, — міг би зрозуміти, що я… — затинаюся, бо він підходить.

— Що ти? — так дивиться, ніби намагається прибити самим лише поглядом.

— Не підходь, — відходжу до вікна. Прокручую ручку, й відчиняю.

— Стрибатимеш? — на його губах з’являється крива усмішка. Ляклива і неприємна.

— Якщо доторкнешся до мене хоч пальцем, — моя сміливість проти його агресії — невидима пилинка.

— За що ж ти зібралася себе карати? — в один крок опиняється поряд. — Чи це пропозиція помсти? Він забрав у мене мрію, а я — життя його сестри?

— Його сестра жива і неушкоджена, а ти дурень, який далі свого носа не бачить, — вичавлюю перелякано, а тоді з усіх сил штовхаю його в груди й підбігаю до дверей. Смикаю. Стукаю, поки він просто стоїть і дивиться. — Ненавиджу тебе! — вигукую зі сльозами. — І правильно Олег зробив, що продав. Ти можеш скрутити мені шию, але легше все одно не стане. Ти — зло, — прилипаю спиною до дверей, коли він підлітає до мене. Вхопивши за шию, стискає, темним поглядом дивлячись у вічі. — Давай, — ціджу крізь зуби, заплющивши очі.

Він смикає мене на себе і цілує. Різко і боляче. А коли намагаюся відштовхнути, просто підіймає мої руки над головою, притиснувши до дверей, і знову цілує. Вже спокійніше. Як того разу, до жару, що зароджується на губах і лагідно розноситься по всьому тілу. Торкнувшись язиком мого, повільно поглиблює поцілунок. Впевнено і… приємно. У грудях з’являється тремтіння. Він більше не тримає мої руки, а я не відштовхую. А коли кладе їх собі за шию й тісніше мене обіймає — не заперечую. Венами гуляє адреналін, я не втримуюся й відповідаю. Несміливо, з острахом. Його гарячі долоні опускаються вниз по спині й лягають на сідниці.

— Ні, — розриваю поцілунок.

— Арсене, — лунає на поверсі. — Ви там? — Віктор стукає у двері.

— Тут, — його голос став нормальним. Зникла агресія. Він ще раз коротко мене цілує, а тоді прокручує замок й відчиняє двері. — Відвези Єву, куди скаже, — кидає тихо й залишає нас удвох.