Книги Українською Мовою » 💛 Короткий любовний роман » Зваблені ненавистю, Ерін Кас 📚 - Українською

Читати книгу - "Зваблені ненавистю, Ерін Кас"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Зваблені ненавистю" автора Ерін Кас. Жанр книги: 💛 Короткий любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 34 35 36 ... 86
Перейти на сторінку:
Розділ 18 «Хамло, але…»

Вероніка

— Єво, все гаразд? — несподівано Віктор накриває мою руку.

Його долоня тепла, погляд уважний, навіть питання прозвучало якось турботливо. Попри пряму причетність до банди, він харизматичний. Мабуть, тому саме він дзвонив стосовно роботи.

— Так, нормально.

— Замерзла? — підіймає скло з мого боку.

— Ні, тепло ж.

— А руки холодні, — звертає на трасу й тисне на газ.

— Як там Еліна? — міняю тему, бо сама в собі зараз розібратися не можу.

— Сьогодні був завал. Втомлена. Мабуть, вже спить. Вона, до речі питала про тебе і привіт передавала.

— Ти теж їй передавай. Ви рідні брат і сестра?

— Найрідніші, які тільки можуть бути. Від одних батька й матері. Не схожі? — звертає на мене погляд.

— Очима. І усмішкою трохи. Більше нічим. Ти закритий, а вона щебече, немов соловейко.

— Закритий? — дивується. — Не помічав.

— Не розповідаєш про себе.

— І що ж тобі цікаво?

— Ну… — зараз мені вже не дуже цікаво, але за язика ніхто ж не тягнув. — Де ви живете?

— У центрі. Ми всі живемо в центральному районі міста. Хтось ближче, хтось трішки далі.

— Чому? Бо ваш придуркуватий бос не любить спізнень? — одна лише згадка про Арсена викликає неприємне тремтіння всередині.

— Він не придуркуватий.

— Ти навіть за спиною його захищаєш? Впевнений, що це здорове бажання?  — роздратування спалахує з новою силою.

— Так. Я захищатиму його завжди. У будь-якій ситуації. Навіть якщо Арсен вчинить якусь дурість, першим стану за нього.

— Життя віддаси? — хмикаю.

— Якщо буде потрібно… — киває.

— Чим він заслужив таке ставлення? Своїм гарчанням? Ти ж теж його злякався. Ну, скажи!

— Він запальний, але швидко відходить. Вміє працювати над собою та приборкати звіра всередині. Якби й вдарив, то я не залишився б в боргу. У нього були причини сьогодні гніватися. Тебе ж він не бив? — знову дивиться на мене.

— А треба, щоб бив? — питаю агресивно. Та краще б вдарив, а не цілував, бо тепер у голові все перемішалося, і шалено пече у грудях.

— От бачиш, він себе контролює.

— Такий собі в нього контроль, непомітний. Заради грошей готовий стерти людину в попіл. Оце його мрія?

— Ні, грошей Арсен не потребує. Він втратив не тільки їх, а великі земельні ділянки, які хотів забудувати. 

— І що ж він там хотів побудувати? Дім розпусти?

— Відпочинковий комплекс для дітей сиріт та з малозабезпечених сімей, — відповідає серйозно, дивлячись на дорогу. — Центр підтримки для матерів, які втрапили у скрутне становище.

— Що? — не вірю своїй вухам.

— Він довго чекав цього. А мріяв років з десяти, вже не пам’ятаю.

— Ти знав його у десять років?

— Так, але розповідати не буду.

— Ви усі його боржники? Тому виконуєте бажання людожера? — я спантеличена до краю. Розповідь Віті не в’яжеться з Арсеном аж ніяк. Ніби він прагне виправдати в моїх очах свого керівника.

— Це особисте і стосується лише нашої компанії, — відповідає трохи різко. — Ти теж про себе не розповідала. А те, що ми чули від Олега, піддається великим сумнівам.

— А що ви чули? — розвертаюся до нього, притулившись щокою до сидіння.  

— Звіримо факти? — хмикає з усмішкою. — Ти не закінчила школу, бо закохалася. Вирішила, що й так багато знаєш і влаштувалася на роботу, щоб забезпечувати себе, коли батько відмовився це робити. Олег надсилав тобі гроші кожного місця, щоб на все вистачало. Потім якось сказав, що тебе побили. Коли я спитав подробиці, виявилося, що ти кілька місяців танцювала у стриптиз-клубі і не говорила йому. Більше нічого не пам’ятаю. То що, правда?

— Е-м-м-м, — я зависла з відкритим ротом. Вони всі вважали мене корисливою дурепою, без освіти та якихось власних принципів.

— Бачиш, ти теж небагатослівна, — зупиняє авто біля будинку. Одразу перевіряю чи горить у квартирі світло, тоді збираюся вийти.

— Дякую тобі. З усіх бандитів ти наймиліший.

— Бандитом мене ще не називали, і милим теж, — усміхається. —  Удачі, Єво.

Прямуючи до під’їзду, відчуваю на собі його погляд. Довго дзвоню у двері, бо Аліска не бажає відчиняти, а тоді згадую, що у мене з собою телефон й набираю номер.

— Тебе досі не вбили? — бурчить тихо.

— Відчини, я під дверима.

— О! — завершує розмову і через секунду відчиняє двері. — З речами? Згадала про здоровий глузд?

— Алісо, — переступивши поріг, відчуваю, що витримка скінчилася.

— Догралася? — питає перелякано.

— Він таке хамло, — кидаюся їй на шию, міцно стискаючи.

— Плачеш? — питає розгублено, невагомо мене обійнявши. — Ти втекла, тебе відпустили чи що? Що сталося? — хапає мене за плечі й відсторонює від себе. — Кажи! Напишеш заяву в поліцію?

— Він мене поцілував, — видаю зі схлипом.

— От покидьок! — гарчить розлючено.

— І мені сподобалося.

— Га? — нахиляється до мене. — Що кажеш? Ніко…

— Сподобався поцілунок.

— Та-а-а-а-к, — протягує шоковано, — пропоную швиденько зібрати мої речі, сісти в авто і поїхати додому. Ну його в баню. З батьками якось розберешся, а я, так і бути, повернуся на навчання в універ. І все у нас буде добре, Ніко. Без бандитів і твого отакого дивного погляду. Я знаю з чого все починається і прямо кажу, що треба тікати. Чуєш?! — струшує мене за плечі.

— Дай відпочити, — зітхаю. — Як твоя робота? — підіймаю сумку й проходжу до кімнати.

— Завтра в ніч працюю, а зранку йду на іншу співбесіду. Звісно, якщо ми не поїдемо.

— На яку? — сідаю на широке крісло. Умови нічим не кращі за готельні.

— В ресторан офіціанткою. Якщо візьмуть, бо там багато критеріїв для відбору.

— Знання мови? Я можу повчити тебе, у мене гарна вимова.

— Не тільки. У мене незакінчена освіта, можуть не прийняти. А в магазині мені не солодко. Тепер розумію, чому вони так швидко мене прийняли, ніхто не хоче там працювати. Контингент: алкоголіки, диваки, грубіяни, яким не спиться.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 34 35 36 ... 86
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зваблені ненавистю, Ерін Кас», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зваблені ненавистю, Ерін Кас"