Читати книгу - "У карнавалі історії. Свідчення, Леонід Плющ"

Хтось із слухачів запитав у лектора: «Але ж за рік-два до нагородження Насера у „Правді“ писали, що Насер посадив у тюрми всіх єгипетських комуністів?» Лектор знову всміхнувся: історія, мовляв, не стоїть на місці. Насер також міняється.

Наступна розповідь про Нігерію. Наші актори приїхали у сусідню з Нігерією країну. З Нігерією у той час не було дипломатичних відносин. Нігерійці запросили акторів до себе. Дуже сподобались нігерійцям балалайки — простенький російський струнний інструмент. Нігерійці попросили продати їм балалайки. Їм подарували 20 тисяч балалайок, а за це почали вимагати забрати з Нігерії американські бази. Нігерійці погодились. «Ось бачите, як завдяки розуму наших дипломатів дешево дісталась нам перемога».

Нова розповідь лектора новиною для мене не була — я чув про цей випадок від знайомого з однією з дійових осіб.

«Проста» радянська дівчина, дочка радянського дипломата, навчалась в університеті у Франції (здається, у Сорбоні). Вона потоваришувала з іранською студенткою, з нащадків давнього шахського роду. Приїхав до Франції молодий шах. «Наші» познайомили його з однією з нащадків. Шах закохався і повіз наречену до себе в палац. За якийсь час «проста» радянська дівчина запросила шахиню до себе на дачу в Крим. Шахиня приїхала. «Проста» затримала гостю надовго. Закоханий шах не витримав і неофіційно приїхав до Криму. Там з ним випадково зустрілися члени радянського уряду. Шах, між іншим, поскаржився на фінансові труднощі. «Як, адже ж у вас величезні запаси корисних копалин, нафта, наприклад?! Ми вам допоможемо розшукати родовища, але ж у вас там американські бази! Недобре, не по-сусідськи». Шах пообіцяв прибрати бази. В Іран послали багато геологічних партій. Відкрили декілька родовищ. Запропонували провести нафтопровід з Ірану в СРСР.

Лектор знов усміхнувся: нафтопровід проходить через великі простори Ірану. Попросили шаха дозволити поставити радянських військових — охороняти нафтопровід. Шах погодився. Через кожні 10 (не пам’ятаю докладно) кілометрів — радянський пост. Пів-Ірану — як на долоні…

Третю лекцію читав професор-економіст, що прожив у США 5 років. Усіх слухачів цікавила економіка США, роль робітничого класу, революційні рухи.

Професор пояснив, що проти війни у В’єтнамі виступають студенти, професори, лікарі і т. д. Одного разу він бачив, як назустріч одна одній ішли дві демонстрації: одна маленька, інтелігентська — проти війни, а друга, велика, робітнича, — проти закриття якоїсь військової бази («Адже ж безробіття збільшиться», — зауважив лектор). Робітничі профспілки налаштовані в цілому расистськи, бо не хочуть конкуренції з боку негрів та пуерторіканців.

У компартії США — 10 тисяч чоловік, молоді майже немає, 25% членів партії — агенти ФБР.

Тут професор покінчив із фактами і перейшов до теорії. Він сказав, що буржуазні ідеологи роблять з таких фактів висновки, що теза про робітничий клас як «могильник» будь-якої експлуатації неправильна. Але життя не стоїть на місці. Зараз інтелігенція в цілому експлуатується. До робітничого класу входять і вчителі, і лікарі, й інженери. Вони якраз налаштовані найбільш революційно, і отже, передова частина робітничого класу, як і раніше, революційна. Нереволю-ційність решти пояснюється політичним невіглаством багатьох робітників, а також тим, що американський імперіалізм викачує капітал з інших країн, і частина прибутку йде американським робітникам. Тому, мовляв, вони ситі й не революціонери.

Була ще якась лекція про справжнє обличчя компартії Тіто, але я її зовсім забув: щось дуже вже невиразне, двозначне.

На політінформаціях я ніколи не коментував фактів, які дізнавався з лекцій. Всі досить грамотні, щоб зробити висновки, а коментарі — привід для звинувачення у ворожій пропаганді.

Філософські семінари мають проводитись за стандартним планом, який з року в рік повторюється. Ми вирішили скласти свій план (це в принципі дозволяється, треба тільки затвердити його у парткомі, але в перші роки я й цього не робив — ліньки було).

Найкумеднішим на наших семінарах було те, що тільки я відстоював матеріалістичний погляд на етику й естетику. Єдиний член партії на семінари не ходив, бо йому було нудно слухати наші суперечки. Одні сповідували веданту, інші — толстовство, більшість мовчки слухала або ставила питання. Семінари відбувались цікаво, майже ніхто з них не йшов, адже основне питання семінарів — про сенс життя.

Окрім етики й естетики, розглядали філософські проблеми моделювання життя й мислення.

У позаробочий час ми з товаришем почали розвивати за методом Мілана Різла телепатичні властивості з допомогою гіпнозу. Добровольців знайти було важко. Малий відсоток з них вдавалось довести до глибокої стадії гіпнозу. Ті декілька осіб, що були підходящими гіпнотиками, невдовзі переставали цікавитись тренувальними сеансами, бо вони чекали чуда, а чуда не було. Ми вишуковували способи затримати гіпнотиків, але окрім плати за сеанси нічого не могли придумати. А платити нам було ні з чого — ми не були офіційною групою. У різних містах Союзу з’явилось декілька офіційних дослідницьких груп, але невдовзі всі вони були засекречені. Спочатку ми також хотіли отримати матеріальну підтримку держави, але з бігом часу почали розуміти, наскільки аморальна мета держави у цій галузі.

З нашими дослідженнями телепатії було пов’язано багато анекдотичних ситуацій.

Вольф Мессінґ опублікував у «Науці й релігії» розповідь про свої телепатичні досягнення. Він описував цілком фантастичні випадки зі своєї практики. Наприкінці спогадів він звернувся до вчених Союзу з проханням дослідити його телепатичні можливості.

Від імені професора Амосова до Вольфа звернулись із запрошенням приїхати в Інститут кібернетики, щоб провести експерименти під наглядом спеціальної комісії. Мессінґ відповів, що незабаром приїде на гастролі до Києва і згоден, щоб над ним провели дослідження.

Зібралися всі, хто цікавився телепатією. Постаралися врахувати всі критичні зауваження щодо телепатичних експериментів як радянських, так і західних учених. Декілька тижнів пішло на те, щоб підготувати апаратуру для зв’язку з «передавачем» і «приймачем», для спостереження за обома і т. д.

Мессінґ приїхав. До нього в готель пішов Іванов-Муромський. Мессінґ прийняв його сухо, заявивши, що не має часу на експерименти.

Ну що ж, вирішили перевірити його під час публічних виступів.

Метод Мессінґових чудес виявився елементарний. Один з глядачів подає журі, яке перевіряє Мессінґові результати, записку із завданням. Потім Мессінґ бере його за руку і веде у зал. Підходить до якогось місця і робить якісь дії. Здебільшого ці дії збігаються із заданими. Причина вгадування: Мессінґ здогадується, що треба робити з мікрорухів руки, з дихання