Читати книгу - "Узурпація: Євіанна, Erleen Nord"

— Хочеш поговорити? — холодно, як і завжди, запитав він.

Його голос та погляд завжди були холодними, а якщо сказати іншими словами, то вони були стриманими. Мабуть, лише виховуючись за строгими правилами із самого дитинства, можна стати таким в дорослому віці. Та цей холод не відштовхував мене, а навіть навпаки, він доповнював той холод, що відчувала і я у своїй душі. Та не зважаючи на це все, його серце почало битись швидше, і я це добре відчувала.

— У нас ще буде час на розмови, — відповіла я. — Скажи мені, Деяне, чи будемо ми бачитись в Євіанні, коли дістанемось до неї?

— Я б хотів, щоб це було так, Діано, але моє життя не повністю залежить від мене.

— Зрозуміло, — із сумом промовила я.

Мені б хотілось дізнатись, від кого саме залежало його життя, але, схоже, що між нами встановилось необумовлене правило — ми не розповідаємо про себе більше, ніж вважаємо за потрібне.

Пізніше ми вирішили заночувати в цьому ж місці, нехай до ночі було ще довго. Деян сам запропонував витратити стільки часу на відпочинок для Юрії, мабуть, теж добре розуміючи, що з нею краще не ризикувати. Ігор зробив для Юрії невелику хатину із гілля та листя, і за весь час так і не сказав жодного слова.

Я та Деян розпалили вогнище та взялись готувати їжу із наших запасів. Та зрештою ми визнали, що обидва готували просто жахливо. Ігор їсти відмовився, лігши на підстилку із листя поруч з Юрією. 

Увесь цей час ми відчували запах диму, що йшов точно не від нашого маленького багаття. Навіть уявляти собі не хотіла, що було на місці того табору. Полум’я Юрії було жахливо обпікаючим, і тепер я вже й не знала, чи можна називати її сили даром, а не прокляттям. Але я вже точно не покину своїх друзів. Це колись давно я боялась померти понад усе на світі, але тепер вже для мене дружба не така і неоціненна порівняно з життям.

Вечір, а потім і ніч, виявились досить теплими, щоб не відчувати дискомфорту. І це все завдяки впливу Великого Лісу, що перетворив холодну зиму на тепле літо.