Читати книгу - "Покоївка, Jo Peters"

Усе, з мене годі! Я більше не збиралася мучити саму себе перебуванням поруч із Владом. Я взяла до рук контракти та розірвала їх навпіл.

— Що ти робиш?! — зарепетував Влад, геть забувши, що ми знаходимося у публічному місці з великою кількістю людей.

— Знайди собі іншого юриста, — прошипіла я, звівшись на ноги. — Я не потерплю такого ставлення до себе. Я більше не твоя покоївка, тож у тебе немає права так спілкуватися зі мною.

Я дістала з гаманця п’ятсот гривень, поклала їх на стіл і попрямувала до виходу з ресторану, гордівливо випрямивши спину.

Влад наздогнав мене вже на дворі. Опинившись поруч, він грубо схопив мене за зап’ястя, намагаючись зупинити та утримати.

— Відпусти мене! — крикнула я, намагаючись вирватися, але чоловік тримав занадто міцно.

— Надю, не гарячкуй…

Я захитала головою.

— Ця зустріч з самого початку була помилкою!

Довкола нас зібралося вже чимало зівак, які відверто насолоджувалися за шоу. Звісно ж, люди завжди залюбки спостерігатимуть за чужими життєвими драмами. Хтось навіть знімав те, що відбувалося, на камеру.

— Агов, відпусти дівчину! — до нас підійшов чоловік з натовпу.

Ох, ну хоч одна нормальна людина знайшлася!

Та подібний розвиток подій став цілковитою несподіванкою для Влада. Він мимоволі відпустив мою руку, що дало мені змогу піти — гаразд, точніше було б сказати, практично побігти — до оперного театру. І звісно ж, Влад попрямував за мною. Незнайомець спробував зупинити його, але Романюк без особливих зусиль відкинув його в сторону.

Нарешті я таки дісталася до оперного театру. Позаду Влад гукав моє ім’я, наближаючись. Я пошукала поглядом у натовпі туристів Діму. Нарешті помітивши його, я швидко підійшла до нього, поклала руки йому на плечі та палко поцілувала. Чоловік був спантеличений такою несподіваною поведінкою, але все ж схопив мене за талію, притягнув до себе та відповів на поцілунок. Десь через хвилину я відсторонилася від нього та подивилася на реакцію Влада. Він скрився та стиснув руки в кулаки, не в змозі стримати власного гніву. Я посміхнулась, відверто насолоджуючись моментом. Йому було неприємно? Прекрасно, саме цього я й жадала в той момент понад усе!

— Це твій клієнт? — запитав Діма, також помітивши об'єкт моєї суцільної уваги.

Я похитала головою.

— Ні, ми з ним не змогли дійти згоди щодо співпраці, — я провела долонею по світлим кучерям Діми. — Слухай, я страшенно втомилася та дуже хочу додому. Поїхали скоріше.

Чоловік поглянув у сторону, де ще хвилину тому стояв Влад, але його вже там не було. Очевидно, більше не міг спостерігати за нами. Отже, він таки усе ще щось відчував до мене. Я б зраділа, якби не той факт, що нам точно не вдалося бути разом, не після цього вечора.